Бактеріальні хвороби плодових культур Закарпатської області

Ймовірно, за ступенем прояву такого симптому як хлоротичність листя і визначається кількістю клітин мікоплазм. Коли їх небагато, то транспорт пластичних речовин відбувається відносно нормально, якщо мікоплазм багато, то закупорюються судини і хлоротичність листя виражена сильніше [11].

На специфічних рослинах-господарях взаємодія мікоплазм з їх клітинами відбувається в три етапи:

1-ий етап. Проникнення мікоплазм в молоді паренхіматозні клітини флоеми, де вони взаємодіють з мембранними елементами клітини. Реакція клітини-господаря проявляється в утворенні окремих виростів мембрани, спрямованих у бік клітин мікоплазм. Мембранні структури рослинних клітин розбухають і зливаються з мембранними структурами мікоплазм.

2-й етап. Подальший розвиток інфекції характеризується порушенням нормального метаболізму рослинної клітини. На 3-4 добу цитоплазма інфікованих молодих клітин темніє від насичення рибосомами і полісомії, що свідчить про посилення метаболізму уражених клітин.

3-й етап. У хлоропластах міститься підвищена кількість крохмалю, що призводить до розвитку хлорозу і руйнування клітин [10].

У клітинах неспецифічних рослин-господарів подібні явища не спостерігаються, мікоплазми в таких клітинах не виявляють тропізму до мембран рослинних клітин. Передбачається, що при адсорбції на мембранних елементах клітин-господарів мікоплазми отримують можливість брати з них необхідні живильні субстрати (жирні кислоти, холестерин) [14].

Вважається, що основні чинники патогенності у більшості мікоплазм ті ж, що і у інших бактерій, за винятком тих, які визначаються наявністю клітинної стінки. До числа найбільш часто зустрічаються у мікоплазм факторів патогенності можна віднести продукцію фітотоксинів і ферментів. Spiroplasma citri утворює два типи токсинів, які викликають в'янення рослин і затримують проростання насіння. Одним з факторів патогенності можна також вважати конкуренцію мікоплазм з рослинами-господарями за певні продукти метаболізму (цукру, амінокислоти) [6].

 

 

Рослинний матеріал для досліджень відбирали у багаторічних насадженнях Закарпатської області протягом 2010 – 2014 рр. Відбір зразків із симптомами бактеріального ураження органів дерев проводили в різні періоди вегетації – навесні (період цвітіння), влітку (інтенсивний ріст пагонів) та восени. 

Виділення патогена. Висновок про природу патогена не можна зробити виходячи тільки з симптомів захворювання. Одні й ті ж або подібні симптоми можуть бути викликані видами мікроорганізмів, які часто дуже далекі один від одного в систематичному відношенні. Майже однотипні симптоми спостерігаються, наприклад, при бактеріозах квасолі, викликаних трьома різними організмами (Р.phaseolicola, Х.phaseoli і Х.рhаseolivar. fuscans). При встановленні діагнозу хвороби недостатньо одного лише уявлення про характер її симптомів. Для цього необхідно виділити і ідентифікувати збудника, і переконатися в патогенних властивостях ізольованої культури [19].

Найбільш доцільно дотримуватись постулатів Коха, які з невеликими змінами можуть бути використані при вивченні фітопатогепних мікроорганізмів.

• Встановити наявність бактерії в ураженій тканині рослини після її мікроскопування.
• Виділити бактерії в чисту культуру. 
• Провести зараження сприйнятливої рослини-хазяїна з метою одержання вихідних симптомів. 
• Реізолювати бактерії з інокульованої тканини. 
• Порівняти вихідну і реізольовану бактеріальну культури і ідентифікувати бактерії. 

При зборі зараженого матеріалу необхідно вжити заходів для подальшого успішного виділення бактерій. З практики добре відомо, що рослини, взяті з полів для дослідження причини їх захворювання, зазвичай сильно вражені. Виділення патогена з таких рослин досить складне або взагалі неможливе через заселення їх тканин вторинною сапрофітною мікрофлорою. Бактерії можна виділити значно успішніше зі свіжого рослинного матеріалу, на якому є первинні симптоми ураження. Мішечки з пластику непридатні для транспортування і зберігання уражених матеріалів через небезпеку розмноження в закритому і вологому середовищі постійно присутніх на матеріалі сапрофітів. Сухий матеріал більш придатний для виділення збудника, ніж вологий. Зразка для лабораторних досліджень слід перевозити і зберігати між двома шарами паперу [19].

У процесі вивчення уражених листків не рекомендується використовувати хімічні засоби для їх поверхневої стерилізації, так як ці речовини можуть легко дифундувати в тканині листа і вбити бактеріальні клітини. Для поверхневої дезінфекції матеріалу найбільш підходящим є розчин гіпохлоріта або іншого дезінфектанта. Найбільш поширений метод занурення матеріалу в 0,5 %-вий розчин хлорокса (Nа-гіпохлорита, розчин 1:9) на 2 хвилини, після чого матеріал ретельно промивають дистильованою водою і продовжують вивчення. При дослідженні листя найкраще промити їх поверхню проточною водопровідною водою. 

Процес виділення збудника хвороби з листя полягає в наступному: частини ураженого листка разом зі здоровою тканиною вирізають стерильним ножем і поміщають на поверхню передметного скла, попередньо простерилізованого в полум'ї горілки. На поверхню предметного скла наносять одну краплю стерильної водопровідної або пептонної води і гострою бритвою роблять кілька зрізів листа в області ураження. Через 1-2 хв. бактерії почнуть дифундувати з ураженої тканини в пептонну воду. Препарат покривають покривним склом і вивчають під мікроскопом при збільшенні не менше 400 разів. Найкраще працювати із збільшенням 800-1500 разів [19].

На місці зрізу можна спостерігати невелику хмарку бактерій, що дифундують з пораженої тканини в зовнішнє середовище. Для їх детального розгляду можна використовувати масляну іммерсію або фазовий контраст. Опис цих методів можна знайти в будь-якому керівництві по мікробіології. 

Можливість використовувати зрізи особливо важлива при вивченні уражень судинних пучків, захворювань стебла