Біологічні ритми: психофізіологічні та клінічні аспекти

Ритмічні зміни сонячної активності впливають на живі організми, змінюють їх реактивність і функціональний стан різних систем. Радянський учений О. Л. Чижевський ще у 20-ті роки цього сторіччя показав імовірність зв’язку поширення деяких інфекційних хвороб з рівнем сонячної радіації. Є дані, що кількість хворих, що потрапляють у психіатричні клініки, різко зростає у дні посиленої сонячної активності. Клініцисти відмічають збільшення частоти серцево-судинних захворювань і ускладнень під час найбільшої активності Сонця (Гнєвишов, Сосунов, 1966). Однією із причин цього може бути активація у такі періоди системи зсідання крові. За даними роботи швидкої допомоги у Ленінграді і Свердловську, у дні підвищеної активності Сонця кількість інфарктів міокарда і приступів стенокардії на 20% більше (Купріянович, 1976). Встановлення таких геліобіологічних зв’язків було зроблено на базі вивчення як короткочасних (27-денних), так і 11-річних циклів сонячної активності. На сьогодні ученими багатьох країн світу проводиться вивчення впливу на організм людини географічних і метеорологічних факторів і розробляються профілактичні заходи.

Виявлені і більш тривалі цикли сонячної активності (80-90 років, 600- 800 років).

 

 

У кінці XIX – початку XX ст. чеський психолог Г. Свобода і німецький лікар В. Флейс висловили гіпотезу, що у кожної людини з моменту народження є три цикли, які пов’язані з фізіологічною активністю (23 дні), емоційною (28 днів) і інтелектуальною (33 дні). Посередині кожного циклу є критичний, або нульовий день. Перша половина циклу, яка передує цьому дню, вважається позитивним періодом (зростання працездатності, фізичного, емоційного та інтелектуального стану). Друга половина – негативний період, впродовж якого стан погіршується.

Є спостереження, що у нульові дні фізичного циклу частіше відбуваються нещасні випадки, у нульові дні емоційного циклу – емоційні зриви, інтелектуального – погіршення розумової діяльності. Співпадання усіх критичних днів буває один раз на рік. Гіпотеза про наявність стабільних біоритмів з моменту народження людини з інтервалами 23, 28, 33 дні підтримується рядом дослідників. Проте вона не знайшла загального визнання. Висловлюється і критична точка зору з приводу фатального впливу нульових днів на організм людини, системи якої мають великий діапазон пристосувальних можливостей у збереженні гомеостазу. Питання про наявність і значення цих циклів потребує подальшого вивчення.

Багато тварин і людей мають здатність сприймати час, проводити ніби внутрішній відлік часу. Це можна спостерігати і у повсякденному житті (пробудження майже у точно призначений час). У собак вдається виробити умовні рефлекси на час, вони здатні визначити різні інтервали, які вимірюються секундами і хвилинами. Після руйнування гіпокампа ці рефлекси зникають і тварини не можуть розрізняти навіть такі інтервали, як 30 і 300 секунд. На стан інших умовних рефлексів ця операція не впливала. Припускають, що ця стародавня ділянка мозку може брати участь у відліку часу, бо нейрон гіпокампа мають досить тривалі слідові реакції.

Російський психіатр С. С. Корсаков у 1887 р. описав психологічний синдром у хворих хронічним алкоголізмом: втрата хворими здатності до орієнтації у часі. Вони не можуть виконувати ритмічні спроби, у них не виробляються умовні рефлекси на час, хоч формальне значення часу зберігається (вони знають кількість хвилин у годині, секунд у хвилині). Є дані про ураження у таких хворих ядер, які утворюють стінку третього шлуночка, і у ділянці гіпокампа. Відомий опис хворого, у якого було двобічне враження ділянки гіпокампа. Всі події минаючого року, дня миттєво стирались у його пам’яті, він навіть не пам’ятав того, що зробив або сказав кілька хвилин тому. Кожний день безслідно зникав із його пам’яті.

Крім центральних механізмів орієнтації у часі є і клітинні; припускають, що вони пов’язані з періодичними процесами, які відбуваються у мембранах клітини.

У людини поряд з біологічними факторами великий вплив на біоритми мають соціальні фактори, трудовий розпорядок. Перебудова ритмів, яка зв’язана із зміною режиму праці і відпочинку, спостерігалась при тривалому перебуванні у штучно ізольованому середовищі (сурдокамері). Перетинання кількох годинних поясів на літаку порушує природну періодичність біоритмів організму. Спостерігається дезадаптація, порушення сну і неспання, зниження працездатності. Пристосування до нових умов триває кілька днів; це необхідно враховувати при тривалих перельотах.

Останнім часом вважається більш доцільним рекомендувати відпочинок і лікування видужуючих хворих (зокрема, при серцево-судинній патології) у санаторіях цього ж регіону. Це диктується тим, що людина, яка прибула з іншого годинного поясу, кілька днів (7-10) знаходиться у стані десинхронозу, те ж спостерігається при поверненні – перебудова біоритмів у зворотному напрямі.

Досягнення хронобіології починають використовуватися на практиці. Врахування особливостей біоритмів необхідне для складання раціонального режиму праці і відпочинку у представників ряду професій: робітників нічних змін, пілотів, космонавтів. Значення біоритмів, пов'язаних з сезонними і геліофізичними циклами активності, має бути використане у профілактичній медицині у боротьбі за здоров’я людини.

 

 

Ритмічність біологічних процесів – фундаментальна властивість організації життя. Характеристика стимуляторів ритму. Механізми взаємозв'язку середовища й організму у процесі формування ритмічних змін. Адаптивні і фізіологічні ритми. Порушення синхронізації фізіологічних функцій – дисинхроз (внутрішній і зовнішній).