Діяльність підприємств споживчої кооперації

різних галузей діяльності. Однак, цього недостатньо для підвищення стимулів і мотивації самих пайовиків, працівників споживчої кооперації, сполучення колективних й особистих інтересів. Крім того, потрібно розмежувати складову власності, тобто встановити оптимальні співвідношення між діленою й неподільною частинами кооперативної власності.

Спроби підштовхнути до персоніфікації неподільної частини кооперативної власності носять руйнівний характер для споживчої кооперації. Міжнародний кооперативний альянс у резолюції Генеральної асамблеї рекомендує визнати із суспільним надбанням. Тому Укоопспілкою були обрані інші підходи для першого й другого етапів реформування власності споживчої кооперації.

Перший варіант ґрунтувався на участі пайовиків у формуванні потенціалу підприємств споживчої кооперації. При цьому було враховано, що власність споживчої кооперації нарощувалась багатьма поколіннями пайовиків. Крім того, в увагу приймалося й те, що широка мережа великих і капіталомістких об'єктів створювалася на загальні кошти Укоопспілки та споживчих спілок інших республік колишнього СРСР. Такий підхід дозволив встановити частку неподільної власності в статутному капіталі на рівні не менш 51%. Відповідно, пайова власність неповинна перевищувати 49%. Це співвідношення гарантувало цілісність і стабільність розвитку споживчої кооперації, але несприяло високій мотивації й активності пайовиків, тому в 2000 р. був реалізований другий підхід.

Сутність другого варіанту полягає в тому, що із всієї сукупності об'єктів споживчої кооперації виділяються такі, які мають загальне значення – здебільшого це об'єкти інфраструктурного обслуговування (великі торговельні й заготівельні підприємства й виробництва, об'єкти соціального обслуговування). Їх відносять до неподільної частини власності, вони не підлягають персоніфікації, оскільки мають загальнокооперативне значення. При реалізації цього підходу було визначення таке співвідношення: до 75% – розподільна частина й неменш 25% – неподільна частина у власності споживчої коопераціїУкраїни.

З економічної точки зору, пайові внески є формою залучення інвестицій та сприяють підвищенню ліквідності підприємств споживчої кооперації. Дійсно, з початку реформування власності, за період 1995-2000 р. пайовий капітал збільшився більш, ніж в 100 разів. Такі темпи позитивно вплинули на формування обов'язкового й додаткового пайового капіталу – він виріс на 50 млн. грн. Але, багатоступенева система споживчої кооперації, її велика розгалуженість, особливо в сільській місцевості, не створюютьумов для її гнучкості в умовах ринкової економіки. Проведене реформування власності споживчої кооперації не сприяло підвищенню конкурентоспроможності її підприємств. Крім того, персоніфікація власності не визначає чіткого закріплення за пайовиком об’єкту власності, а визначає тільки грошові нарахування на частину паю. До неподільної частини відносять великі підприємства, які є частиною інфраструктури регіону або місцевості, в такому разі виникає питання, які об’єкти відносять до розподільної частини та яким чином здійснюється цей розподіл. Ця невизначеність створює низку проблем в частині розподілу власності невеликих об’єктів.

Отже, немає системи чіткого розподілу об’єктів за класифікаційними ознаками, що може впливати на справедливість закріплення власності за кожними пайовиком. В цьому контексті виникає інтерес до позитивного досвіду розвитку споживчої кооперації в розвинених країнах світу[18].

3.3 Основні шляхи вдосконалення діяльності підприємств споживчої кооперації

Згідно зі «Стратегією розвитку споживчої кооперації України (2004-2015 рр.) « у 2015 р. передбачено вийти на нову модель організації системи споживчої кооперації держави, яка на основі організаційної реструктуризації покликана забезпечити довгострокову конкурентоспроможність системи в цілому та об’єднуваних нею організаційі підприємств. З цією метою передбачається низка заходів щодо модернізації системи управління споживчою кооперацією України, удосконалення діяльності підприємств на засадах економічного зростання і соціалізації.

Вирішення цих питань потребує від держави, суспільства, системи споживчої кооперації України відповідного часу. Але вже сьогодні для зміцнення ринкового становища, підвищення конкурентноздатності та забезпечення стабілізації діяльності споживчої кооперації України необхідні термінові заходи для усунення вищевказаних перешкод і серйозні інвестиції до інфраструктури кооперації, яка б відповідала сучасним умовам бізнесу. Глобалізація світового бізнесу відбувається настільки динамічно, що несвоєчасне вирішення існуючих економічних проблем може назавжди залишити споживчу кооперацію України позаду.

Можна визначити наступні основні пріоритетні напрями їх розв’язання:

розробка відповідної законодавчої бази та нормативно-правовихдокументів, запровадження освітніх програм;

заохочення інвестицій до підприємств із створенням регулюючих і податкових умов, розвиток інфраструктури підтримки підприємництва, відкритість до інновацій та впровадження нових ефективних форм і методів господарювання, розвиток механізмів кредитної кооперації;

впровадження ефективного соціального та господарського менеджменту, модернізація системи управління, впровадження інформаційних систем;

застосування індикативного управління підприємствами, організація горизонтальних комунікаційних зв’язків з іншими підприємствами (у тому числі інших форм власності) ;

застосування мотиваційних механізмів пробудження у рядових пайовиків підприємницької ініціативи, заохочення конкуренції, задоволення соціально-економічних потреб кожної людини;

розробка довгострокових програмних засад діяльності підприємств з урахуванням перспектив розвитку світового бізнесу, досягнень науки управління, економіко-математичних методів, новітніх біо-, нано- й інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), розвиток нових форм кооперації[9].

Таким чином, щоб забезпечити сталий розвиток споживчої кооперації України з відповідним постійним економічним зростанням і забезпеченням соціально-економічних потреб кожної людини необхідно створити умови для розв’язання пріоритетних напрямів. Це дозволить системі споживчої кооперації України не опинитися на узбіччі сучасного суспільства, безперечно принесе соціальний та економічний ефект і, у цілому, сприятиме позитивним якісним змінам життєвого рівня усієї країни та її громадян. Перспективи подальших досліджень автор бачить у розробці інноваційних проектів для систем управління підприємствами споживчої кооперації України на базі сучасних ІКТ та новітніх досягнень у теорії управління.

Перспективний розвиток споживчої кооперації в умовах ринкового середовища, жорсткої конкуренції, глобалізації та