Геодезичні роботи у землевпорядкуванні

видалення з плану зниклих контурів;

побудова знімальної основи, якщо в цьому є необхідність, для знімання нових контурів;

знімання нових контурів;

нанесення результатів знімання (дешифрування) на план і складання кальок роботи (роблять це систематично у міру виконання польових робіт) ;

контроль та оформлення результатів коригування (відокремлення плану і кальок, складання пояснювальної записки або технічного звіту, підшивання і брошурування документів – схем, довідок, польових журналів, абрисів, відомостей обчислень, таблиць та ін.)

Підготовчі роботи полягають у підборі й підготовці планів (карт), що потребують коригування, та інших документів і матеріалів, які використовують при коригуванні.

Фототопографічними називаються знімання в яких топографічні плани і корти складаються по фотоматеріалах. Залежно від того, які матеріали використовуються для визначення топографічних характеристик об’єктів місцевості (координати, висоти, орієнтирні кути, інші характеристики), розрізняють:

наземне фото топографічне (фототеодолітне) знімання;

аерофототопографічне знімання;

космічне знімання.

Найширше використовується аерофототопографічні методи. Використання аерофотознімків дає переваги в часі складення топокарти, дозволяє охопити значну площу, скорочує до мінімуму польові геодезичні роботи.

В той же час, аерофототопографічне знімання має ряд недоліків:

сезонність робіт;

відносна дороговизна процесів;

проблеми, пов’язані з рухом літального апарату у момент знімання (смази, димки, гало,) ;

спотворення за рельєф, що не дають ефективно застосовувати цей вид знімань у горах, у містах;

необхідність польового дешифрування в лісовій місцевості, тощо.

Аерофототопографічне знімання виконується двома методами: комбінованим і стереотопографічним.

Комбінований метод зйомки полягає у виготовленні фотопланів методами контурної зйомки та нанесенні на них горизонталей у польових умовах топографічними способами

Зйомку рельєфу при цьому методі виконують за допомогою мензули і кіпрегеля на фотопланах, аерофотознімках і фотосхемах. Інколи використовують під час зйомки тахеометр або нівелір.

Суть комбінованого методу зйомки полягає в максимальному використанні фотографічного зображення контурів і рельєфу місцевості для нанесення на матеріали аерофотозйомки.

Перевага комбінованого методу перед мензульною зйомкою полягає у тому, що оскільки контурна основа (фотоплан) вже є, замість зйомки контурів виконують їх дешифрування. Крім того, більшість форм рельєфу безпосередньо відображається на фотоплані, що полегшує проведення горизонталей і зменшує кількість пікетних точок в порівнянні з мензульною, і тому продуктивність цього виду зйомки в порівнянні з мензульною в 1, 5-2 рази вища.

 

14. Прийоми і точність обчислення площ землекористувань і контурів угідь.

При виборі твердих контурних точок на місцевості й на плані необхідна впевненість у розпізнанні цих точок і точності їхнього положення. З цією метою уточнюють положення контурних точок за допомогою аерознімків шляхом визначення інших контурних точок на плані й на аерознімку чи порівнюють відстані між цими точками на місцевості та на плані. Якщо результати вимірювань відрізняються більш як на 1 мм на плані (1 мм приймають як граничну похибку положення контурної точки на плані), то точки не можуть бути використані як опорні при коригуванні.

Із великої кількості випадків, які трапляються в практиці коригування планів, переважно масштабів 1: 10 000 і 1: 25 000, розглянемо найтиповіші випадки знімання:

полярним способом із твердої контурної точки за допомогою теодоліта або мензули;

способом перпендикулярів щодо лінії, яка спирається на тверді контурні точки;

способом перпендикулярів і полярним способом відносно ліній знімальних ходів, що спираються на тверді контурні точки:

теодолітного ходу без допоміжних кутів,

мензульного ходу,

хордокутомірного ходу,

створного ходу.

Усі ці випадки бувають у практиці коригування планів також тоді, коли як опорні використовують і пункти геодезичної мережі, нанесені на план, тільки результати знімання будуть точнішими, ніж при використанні контурних точок.

 

15. Методи і прийоми проектування при землеустрої.

Землевпорядне проектування акумулює знання, набуті в резуль­таті вивчення різних спеціальних дисциплін із землеустрою, а та­кож загальнопрофесійних, а саме: наук про землю (геодезія, ґрунто­знавство з основами геоботаніки, меліорація і рекультивація зе­мель, агромеліорація, картографія та ін.) ; прикладних (земельний кадастр, прогнозування і планування використання земель, плану­вання сільських населених місць, інженерне устаткування терито­рії, основи лісовпорядження) ; загальногалузевих (аграрна економі­ка, організація сільськогосподарських підприємств, основи техноло­гії сільськогосподарського виробництва).

Наприклад, щоб вирішити тільки одне питання проекту земле­устрою, пов’язане з організацією сівозмін, землевпорядник-проектувальник має знати:

як рослини реагують на різні властивості ґрунтів (родючість, механічний склад, ступінь зволоженості, кислотність, еродованість) ;

які технології оброблення сільськогосподарських культур мож­на застосовувати в господарстві;

як впливають розміри і форма полів на продуктивність сільсь­когосподарської техніки;

які форми організації виробництва, праці і керування краще використовувати в цих умовах;

як пов’язати розміщення сівозмін із системою розселення, на­явністю дорожньої мережі, проектуванням лісосмуг, агротехнічних протиерозійних заходів;

як і з використанням яких геодезичних приладів винести межі запроектованих полів сівозмін і робочих ділянок у натуру тощо.

Об’єкт землевпорядного проектування – територія, яка перебу­ває у взаємозв’язку з системами господарювання, землеволодіння і землекористування. Не можна, наприклад, здійснити міжгосподар­ський землеустрій, реорганізувати сільськогосподарські підприємства, не враховуючи їхньої спеціалізації, обсягів виробництва про­дукції, системи розселення, організаційно-виробничої структури, системи використання земельних угідь. Організація території се­лянського господарства значно відрізняється від організації території великого сільськогосподарського підприємства, особистого під­собного господарства і