Ґрунтознавство з основами меліорації

Предмет:

Екологія

Тип роботи:

Лекція

К-сть сторінок:

257

Мова:

Українська

Оцінка:

justify;">Агровиробниче групування є однією із оцінок родючості ґрунту.

Матеріали агровиробничого групування ґрунтів використовуються для обліку якості ґрунтових ресурсів та оцінки земель, правильного розміщення культур і спеціалізації сівозмін, найбільш ефективного застосування агротехнічних і меліоративних заходів, вирішення питань трансформації угідь та ін.

Агровиробниче групування ґрунтів – це обєднання всіх видів та агрохімічних властивостей ґрунтів за близькістю екологічних умов, подібністю якісних особливостей та рівня родючості, однотипністю необхідних агротехнічних і меліоративних заходів.

Агровиробниче групування ґрунтів проводиться окремо по немеліорованих, зрошуваних і осушених землях.

Основними ознаками обєднання ґрунтових різновидів у агровиробничі групи є:

належність до одної природно – сільськогосподарської провінції або гірської області;
генетична близькість ґрунтів, що виражається у подібності будови профілю, ґрунтоутворюючих порід і механічного складу, основних фізичних властивостей ґрунтів, їх водного, повітряного і теплового режимів, хімічних властивостей і забезпеченості поживними речовинами;
рельєф, в умовах якого залягають ґрунти;
ступінь однорідності ґрунтових контурів, їх розміри і конфігурація;
однотипність і однорідність показників найбільш суттєвих фізичних і хімічних властивостей, які знижують родючість ґрунтів (засоленість, еродованість, засміченість камінням та ін.).

При обєднанні ґрунтових різновидів у групи враховують у першу чергу ті властивості, які впливають на якість ґрунту і порівняно мало змінюються з часом.

До морфологічних показників, що відображають відмінності у родючості ґрунтів належать:

потужність гумусового і торфового горизонтів;
ступінь еродованості ґрунту;
характер, ступінь і глибина оглеєння;
глибина накопичення водорозчинних солей, карбонатів або гіпсу.

До фізичних і хімічних показників, що використовуються для об’єднання ґрунтових різновидів, належать:

вміст і запаси гумусу;

механічний склад ґрунту;

гідролітична кислотність;

насиченість основами;

ступінь засолення;

вміст поглинутого натрію.

Набір властивостей розрізняється залежно від природно- сільськогосподарської зони і провінції. До одної групи ґрунтів належать ґрунтові різновиди, що розрізняються не більше ніж на 20-25% у показнику властивості, вибраної як критерій при формуванні агрогруп.

При агровиробничому групуванні зрошуваних земель у числі головних чинників додатково враховують давність зрошення, водозабезпеченість з виділенням земель регулярно зрошуваних, умовно зрошуваних і зрошуваних дощувальними установками, а також тренованість зрошуваних земель колекторно-дренажною мережею.

При агровиробничому групуванні осушених земель виділяють землі, осушені закритим дренажем і відкритими каналами, а також землі з двохстороннім регулюванням водного режиму.

Кожна агровиробнича група ґрунтів має відповідну назву і шифр, як наприклад:

- 18Г – дерново – підзолисті глеюваті легкосуглинкові;

- 41Г – чорноземи опідзолені легкосуглинкові.

10. 3 Бонітування ґрунтів

Бонітування ґрунтів (від. лат. bonitаs – доброякісність) – це порівняльна оцінка ґрунтів за їх продуктивністю, виражена у балах.

Бонітування ґрунтів є логічним продовженням комплексних обстежень земель.

Бонітування та агровиробниче групування ґрунтів – основа економічної оцінки земель.

Основна мета бонітування полягає у визначенні відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто встановленні, в скільки разів один ґрунт кращий або гірший від іншого за своїми природними і набутими властивостями.

Критеріями бонітування ґрунтів є їх природні діагностичні ознаки (параметри) й ознаки, набуті у процесі окультурювання, які корелюють з урожайністю основних сільськогосподарських культур, а при бонітуванні кормових культур – з продуктивністю сінокосів і пасовищ.

Суцільне бонітування ґрунтів сільськогосподарських угідь в Україні було проведено в 1993 році за “Методикою бонітування ґрунтів України ”, розробленою вченими Інституту землеустрою УААН, Інституту ґрунтознавства й агрохімії ім. О. Н. Соколовського та Національного аграрного університету.

Методика передбачає загальне й окреме (часткове) бонітування ґрунтів. Особливістю методики є те, що загальне й окреме бонітування проводиться за єдиною системою, побудованою на подібних принципах, але з обов’язковим урахуванням місцевих і регіональних особливостей ґрунтів та природних умов вирощування сільськогосподарських культур.

Однакові групи ґрунтів при бонітуванні повинні отримати однакові показники бонітету (бали). Щоб визначити ці показники складають дві оціночні шкали бонітування: першу (основну) – за властивостями ґрунтів, другу – за урожайністю сільськогосподарських культур (або продуктивністю кормових угідь).

Обґрунтоване проведення бонітування ґрунтів за їх природними властивостями потребує детального відбору основних діагностичних ознак, які корелюють з урожайністю сільськогосподарських культур.

Одержані дані за окремими ознаками природних властивостей ґрунту й урожайності основних сільськогосподарських культур використовують для складання попередніх шкал бонітування ґрунти.

Бали бонітування ґрунтів за природними ознаками і за урожайністю сільськогосподарських культур на цих ґрунтах визначають за формулою:

Б = * 100, (10. 1)

де Б – бал бонітету ґрунту;

У – значення ознаки ґрунту, бал якої визначається;

У100 – значення ознаки ґрунту, прийнятої за 100 балів.

Вирахування балів бонітету можна провести за принципом замкнутої або розімкнутої шкали.

Якщо за 100 балів прийнято оптимальне значення ознаки найбільш родючого ґрунту при бонітуванні за природними властивостями або максимальну урожайність сільськогосподарських культур, то отримують замкнуту шкалу бонітування.

У випадку розімкнутої шкали за 100 балів приймають значення ознаки або величину урожайності ґрунту, який має найбільшу питому вагу в даному регіоні (в структурі ґрунтового покриву природно- сільськогосподарського району).

Еталоном для ґрунтів Західної України є чорнозем типовий важко-суглинковий, який поширений у Тернопільській області.

Проте практика показує, що така методика недостатньо об’єктивна.

Тому за розрахункові 100 балів приймають еталонний ґрунт для кожної культури в межах природно-сільськогосподарського району в ареалі екологічного оптимуму вирощування даної культури.