Історія української культури

В Інституті електрозварювання АН УРСР, якому 1945 р. було присвоєно ім'я його організатора академіка Є. Патона, успішно досліджувався і впроваджувався у виробництво новий метод електрошлакового зварювання кожухів доменних печей, суцільнозварних мостів, суден тощо. 3 1953 року після смерті батька і донині Інститут електрозварювання очолює академік Б. Є. Патон, котрий одночасно є президентом Академії наук України.

В УРСР проводились дослідження в галузі сільськогосподарських, біологічних та медичних наук, у вивченні та використанні гідроенергетичних ресурсів республіки. В галузі сільського господарства діяльність учених спрямовувалась на виведення нових зернових і технічних культур, високопродуктивних порід худоби, на застосування нових добрив та удосконалення методів обробки ґрунтів.

Значної шкоди розвитку біологічних наук завдала „лисенківщина”. В 1947-1948 pоказ відновилися переслідування генетиків. Біолог Трохим Лисенко оголосив ген міфічною частинкою. Біологів, які в проблемах генетики стояли на наукових позиціях, було піддано нищівній критиці як „безрідних космополітів», що на багато років загальмувало розвиток перспективних напрямів біологічної науки і зумовило відставання в цій галузі від світового рівня.

У 1960-1980-ті роки екстенсивний розвиток економіки визначив такий же шлях розвитку науки. В складі АН УРСР утворювалися нові спеціалізовані наукові установи, відділи та лабораторії, виникали численні підрозділи. Більшість з них займалася перспективними напрямами наукових досліджень (інститути напівпровідників, радіотехнічних проблем, проблем міцності, металофізики, геофізики, хімії, високомолекулярних сполук, кібернетики, ядерних досліджень та ін.). В установах Академії наук неухильно зростала кількість науковців. Якщо у 1960 році їх нараховувалося 3, 6 тис., то 1985 – 15, 3 тис. осіб Кількість працівників з науковими ступенями зросла за той час у 5, 5 раза.

Головною організацією в СРСР із створення автоматизованих систем проектування електронно-обчислювальних машин став Інститут кібернетики, очолюваний впродовж двох десятиріч академіком В. Глушковим. У складі академії створено найбільші у світі центри наукових досліджень у галузі зварювання металів, зварних конструкцій і нових металургійних методів добування високоякісних та особливо чистих металів і сплавів. Фундаментальні дослідження були виконані в галузі твердого тіла й низьких температур, надпровідності, фізики напівпровідників, радіофізики, теоретичної й експериментальної ядерної фізики, фізики плазми і керованого термоядерного синтезу, астрономії та радіоастрономії. Значний імпульс у своєму розвитку одержали атомна енергетика. Завдяки фундаментальним і прикладним розробкам учених-геологів розширилися можливості освоєння корисних копалин на території України. Виведені нові сорти жита, пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, кормових культур, винайдено нові засоби боротьби з хворобами плодових рослин і виноградників.

Протягом 1970-1985 pоків понад 13 тис. наукових розробок учених Академії наук УРСР було впроваджено у виробництво. Прискоренню технологічного впровадження найперспективніших результатів фундаментальних досліджень сприяли науково-технічні комплекси та інженерні центри, створені в АН УРСР у середині 1980-х років. Найпотужнішими серед комплексів були міжгалузеві НТК „Інститут електрозварювання ім. Є. Патона”, „Інститут проблем матеріалознавства”, НТК „Інститут кібернетики ім. В. Глушкова”, „Інститут надтвердих матеріалів”. Однак виробнича сфера об'єктивно не була зорієнтована на сприйняття наукових новацій і прогресивних ідей. Жорстке планування з постійно зростаючими показниками зумовлювало низьку спроможність економіки та суспільства використовувати досягнення НТР, штовхало на пошук екстенсивних, а не інтенсивних шляхів розвитку. Наукові розробки впроваджувалися здебільшого тим же методом адміністративного тиску, велика їх кількість циркулювала лише в науковому середовищі, не знаходячи попиту в сфері виробництва. Винятки становили тільки розробки в інтересах військово-промислового комплексу і великі наукові проекти загальнодержавного значення.

Особливо нелегкими були 1960-1980 pоки для працівників гуманітарних наук. На їх розвитку позначились періоди „відлиги”, реакції і застою. На зміну культу особи Сталіна прийшло справжнє самодурство М. Хрущова, потім настав час брежнєвського застою і спроб запровадити в ідеології трохи оновлений сталінізм. І на догоду компартійному вождю вимагали „творити” науку, прославляти існуючий політичний режим, виводити „закономірності”. Незмінною складовою праці науковців усього спектра суспільних наук мали бути так званий “класовий підхід, восхваляння „розвинутого соціалізму” та критика буржуазно-націоналістичних концепцій.

Однак, незважаючи на ідеологічний контроль, українськими вченими-економістами, істориками, філософами, філологами, літературознавцями та мистецтвознавцями було опубліковано ряд цікавих наукових розробок. Так, історик Михайло Брайчевський написав кілька глибоких наукових розвідок із давнього історичного минулого України, зокрема: „Коли і як виник Київ”, „Походження Русі”, „К происхождению древнерусских городов”. У 1972 p. з'явилася праця вченого „Приєднання чи возз'єднання? ”, в якій була піддана критиці офіційна інтерпретація Переяславської угоди, викладена в „Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією, 1654-1954 pp. ”. У 1979 році завершив свою історико-філософську працю „Лист до російських та українських істориків” історик та філолог Юрій Бадзьо. В ній він поставив під сумнів офіційну теорію про так зване „триєдине” походження трьох слов'янських народів – російського, українського і білоруського. Творчо підходили до вивчення історичного минулого українського народу та його культури такі історики, як О. Апанович, Я. Дзира, О. Компан. І. Бойко, філософ Є. Пронюк, літературознавці Є. Кирилюк, І. Дзюба та ін.

Науковими колективами було видано ряд фундаментальних праць з історії України, держави і права, археології, філософії, літератури і мистецтва, які, втім, не одержали однозначно позитивної оцінки наукової громадськості, особливо зарубіжної. Серед них варто назвати такі багатотомні публікації, як „Історія Української РСР”, „Історія міст і сіл Української РСР”, „Археологія Української РСР”, „Історія українського мистецтвознавства”,