Концепція запровадження «вільної практики» як засобу спрощення митних формальностей

Метою статті є виявлення та дослідження проблем запровадження у сферу державної митної справи «вільної практики» як засобу спрощення митних формальностей.

Виклад основного матеріалу. Бажання полегшити міжнародне морське судноплавство «шляхом спрощення й зниження до мінімуму формальностей, необхідної документації й процедур прибуття, перебування й вибуття суден, які беруть участь у міжнародному судноплавстві» стало поштовхом до появи на міжнародній арені Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р. (далі – Конвенція 1965 р.) [1]. Саме цим міжнародним документом і було започатковано «вільну практику» як засіб спрощення митних формальностей. Україною Конвенцію 1965 р. було прийнято 21. 09. 1993 р. [2].

Однак незважаючи на широке застосування терміну «вільна практика», міжнародні законодавчі нормативно-правові акти не надають визначення даного поняття. Зокрема, Конвенція 1965 р. застосовує термін «вільна практика», але не містить його тлумачення. У законодавстві України з питань державної митної справи також відсутнє тлумачення терміну «вільна практика», хоча воно активно оперує цією правовою категорією.

Так, наприклад,, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку переміщення товарів у пунктах пропуску через державний кордон, що розташовані на території морських портів України, під час контейнерних перевезень у прямому змішаному сполученні», за рішенням підрозділів охорони державного кордону, органів митного спрямування Державної фіскальної служби України (далі – ДФС України) та інших контролюючих органів, до судна може застосовуватися «вільна практика». У такому разі навантаження та розвантаження суден закордонного плавання, а також проведення допоміжних операцій з товарами (кріплення, розкріплення, переміщення по судну) допускається без участі комісії [3].

Необхідно зазначити, що визначення поняття «вільна практика» надавала постанова Кабінету Міністрів України від 24. 12. 2003 р. № 1989 «Питання пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними», яка втратила чинність з 01. 06. 2012 р. Відповідно до п. 2 Типової технологічної схеми пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, вільна практика – заходження судна закордонного плавання в порт та початок вантажних операцій без участі комісії на борту судна за рішенням уповноважених здійснювати відповідний контроль державних органів, що приймається на підставі відомостей, отриманих до прибуття судна, відповідно до Конвенції 1965 р. [4].

Крім того, поняття «вільна практика» міститься у постанові Кабінету Міністрів України від 22. 08. 2011 р. № 893 «Про затвердження Правил санітарної охорони території України». Так, зокрема, абз. 1 п. 2 Правил санітарної охорони території України трактує поняття «вільна практика» для судна як право увійти в порт, почати посадку або висадку, розвантаження або завантаження вантажів, запасів; для літака після приземлення – право почати посадку або висадку, розвантаження або завантаження вантажів, запасів; для наземного транспортного засобу після прибуття – право почати посадку або висадку, розвантаження або завантаження вантажів, запасів [5]. Однак на сьогодні «вільну практику» впроваджено Україною тільки для водних транспортних засобів.

Згідно зі ст. 1 Конвенції 1965 р. договірні сторони зобов’язалися приймати «всі необхідні заходи щодо полегшення міжнародного морського судноплавства й запобігання невиправданих затримок суден, осіб і власності на борту». Серед заходів щодо полегшення міжнародного морського судноплавства, відповідно до ст. 6 Конвенції 1965 р. : стандар- ти-правила, уніфіковане застосування яких Договірними урядами є необхідним та можливим, і Рекомендована практика – правила, застосування яких є бажаним [1]. З метою виконання прийнятих зобов’язань щодо полегшення міжнародного морського судноплавства договірними урядами налагоджено співпрацю через Міжурядову морську консультативну організацію з питань, які стосуються формальностей, необхідної документації й процедур, а також їх застосування в міжнародному морському судноплавстві.

Слід зазначити, що досить велику увагу в Конвенції 1965 р. приділено питанням організації роботи морських портів, пов’язаної із прийомом та відправленням суден, їх обслуговуванням, а також обробкою, оформленням і випуском пасажирів та вантажів, що прибувають і вибувають з них. В її положеннях викладено вимоги, які стосуються формальностей, виконання яких державні влади жадають від судновласників на момент і після приходу, під час стоянки й при відході судна закордонного плавання. Крім того, розкрито питання організації роботи державних органів у порту перебування судна.

Виходячи з положень Конвенції 1965 р., органи митного спрямування ДФС України є відповідальними за застосування й виконання законодавства України, а їх ефективна робота істотно впливає на виконання портами своїх функцій і розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України.

У відповідності зі стандартними правилами п. 2. 1 ч. А Розділу 2 Додатку до Конвенції 1965 р., уніфіковане застосування якого є необхідним та можливим при прибутті або відправленні суден, органи митного спрямування ДФС України не повинні вимагати для залишення у себе інших документів, крім: загальної декларації; декларації про вантаж; декларації про суднові припаси; декларації про особисті речі команди судна; суднової ролі; списку пасажирів; документів, передбачених Всесвітньою поштовою конвенцією; морської санітарної декларації [1]. Однак відповідно до вимог пп. 6 п. 2 та пп. 6 п. 3 розділу 2 наказу Міністерства