+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
106
Мова:
Українська
не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ч. 3 ст. 188 КЗпП України). Крім того, законодавець визначає роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років (ст. 190 КЗпП України). Зокрема, забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
Отже, відповідно ж до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, – п’ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) – чотирнадцяти років. При цьому для дітей, що мають вік менше 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Діти, які досягли 16-річного віку, мають також право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерського) господарства в порядку, встановленому законом.
З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150 КК України, полягає в суспільно небезпечних діях – експлуатації дитини. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб’єктом злочину.
Зупинимося на суб’єктивних ознаках експлуації дитини. Суб’єкт аналізованого злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за ст. 365 КК України.
З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини (ч. 2 ст. 150 КК України) може характеризуватися тільки необережністю.
Примушування дитини до роботи з метою спричинення їй тілесних ушкоджень (наприклад, з метою перервати вагітність дитини жіночої статі) кваліфікується за ст. ст. 121, 122 або 125 КК України.
Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150 КК України) є експлуатація:
1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час;
2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини;
3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.
Д. О. Калмиков пояснює експлуатація кількох дітей як одночасну експлуатацію двох чи більше потерпілих або експлуатацію двох чи більше потерпілих, вчинену в різний час, але за умови, що експлуатація саме двох чи більше потерпілих охоплюється єдиним умислом винного [128, c. 9].
Під істотною шкодою для здоров’я дитини у ч. 2 ст. 150 КК України, як зазначають фахівці в галузі кримінального права, слід розуміти шкоду, яка полягає у спричиненні потерпілій дитині з необережності тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження [72, с. 363]. І. М. Доляновська стверджує, що під заподіянням істотної шкоди для здоров’я дитини слід розуміти не лише заподіяння їй фізичної шкоди, (тілесних ушкоджень, побоїв, захворювання на тяжку хворобу, втрату імунітету), а й шкоди моральної, яка полягає у втраті соціальних зв’язків дитини та, відповідно, деформації моральних норм [129, c. 16].
М. І. Мельник і М. І. Хавронюк істотну шкоду для фізичного розвитку дитини визначають як шкоду, яка полягає, наприклад, у припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв [72, с. 363]. Розлогішу дефініцію експлуатації дітей, яка завдала істотної шкоди фізичному розвиткові дитини пропонують деякі інші представники науки кримінального права, зокрема, окреслюючи її як експлуатацію, наслідком якої є заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, поєднаного з порушенням нормального процесу становлення й зміни морфологічних чи функціональних властивостей організму дитини або порушенням її нормального морфофункціонального стану [128, c. 8].
У юридичній літературі пояснють також істотну шкоду для освітнього рівня дитини. Так, за словами фахівців, вона полягає в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов’язкову повну середню освіту [c. 363; с. 9]. Ще інші науковці окреслюють її як рівень, при якому спостерігається неотримання мінімально необхідного обсягу змісту шкільної освіти дитиною, засвоєння якого приймається як норма освіченості його особистості, а також забезпечує йому рівність прав і можливостей при подальшому навчанні у вищому навчальному закладі, виборі професії і майбутньому працевлаштуванні [129, c. 16].
При цьому питання про ступінь шкідливості багаторазового пропуску дитиною занять у зазначених навчальних закладах для індивідуального процесу підвищення освітнього рівня дитини має вирішуватися в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи (фактичної кількості пропущених дитиною занять за певний період; кількості занять, які дитина повинна була відвідати за цей період; ступеня впливу цих