Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Є. Фесенко стверджує, що стосовно визначення об’єкту слід використовувати категорію «цінностей». Згаданий автор під «цінностями» розуміє «різні об’єкти матеріального світу, у тому числі і власне людину, які мають істотне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому» [47, с. 75-78]. Деякі інші фахівці визначають, що об’єктом злочину є охоронювана кримінальним законом соціальна безпека, тобто стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, на які посягає кримінально-каране діяння [48, с. 29-31]. Критерієм при визначенні сфер національної безпеки є сукупність потреб (інтересів), задоволення яких забезпечує прогресивний розвиток індивіда, суспільства, держави, а також сукупність загроз і небезпек їм [49, с. 27].

Предмет нашого дослідження вимагає визначення об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 КК України, яким розпочинається розділ III КК України. Так, родовим і безпосереднім об’єктом злочину, який передбачений ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення особи), є воля, честь і гідність особи.

Наступним елементом складу злочину є об’єктивна сторона, яка, як зауважують учені, завжди описується в законі. Точне її визначення сприяє встановленню суспільної небезпечності, дозволяє визначити суб’єктивну сторону, спрямованість дій винного при вчиненні злочину, допомагає відмежувати його від суміжних злочинів і діянь, які не є злочинними [50, с. 94-95]. Взагалі питання об’єктивної сторони є предметом дослідження багатьох вчених у галузі кримінального права [ 51; 52 c. 145-155; 53; 54; 55; 56 ].

Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину. За словами окремих представників науки кримінального права, «кожна диспозиція являє собою головним чином сукупність елементів, що характеризують об’єктивну сторону злочину» [57, с. 131].

На думку М. І. Бажанова, об’єктивна сторона складу злочину є найважливішим його елементом, за яким один злочин відрізняється від іншого, і саме вона має значення для оцінки суспільної небезпечності [58, с. 34]. За визначенням А. О. Пінаєва, об’єктивною стороною є зовнішній акт поведінки людини, яким заподіюється шкода суспільним відносинам або створюється реальна загроза її заподіяння [59, с. 36]. В. М. Кудрявцев свого часу концентрував увагу на тому, що без об’єктивної сторони не може бути посягання на об’єкт злочину, немає суб’єктивної сторони як певного відображення об’єктивних ознак у свідомості суб’єкта, і відсутній суб’єкт злочину; об’єктивна сторона визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння, ступінь вини злочинця та впливає на характер міри покарання [60, с. 49]. Це доводить зв’язок об’єктивної сторони злочину із іншими елементами складу злочину, і неможливість дослідження об’єктивної сторони злочину окремо від них.

Суспільно небезпечне діяння може проявлятися у вигляді дії або бездіяльності. Вчинення злочину шляхом дії передбачає активну, свідому суспільно небезпечну поведінку особи. Злочинна бездіяльність виявляється в пасивній поведінці особи, тобто в утриманні від виконання будь-яких дій, які ця особа повинна була вчинити в силу своїх обов’язків [35, с. 86-87].

Настання певного шкідливого наслідку суспільно небезпечного діяння та причинний зв’язок не є обов’язковим для всіх злочинів, передбачених у КК України, хоча існують і інші точки зору. Приміром, як стверджував свого часу один із науковців радянської доктрини кримінального права, до обов’язкових ознак об’єктивної сторони злочину відносяться, крім діяння, суспільно небезпечні наслідки злочину та причинний зв’язок між ними [61, с. 34]. У теорії панує думка, що встановлення наслідків є необхідним лише для злочинів матеріального складу, де настання злочинних наслідків є умовою відповідальності. При формальному складі злочину, для якого достатнім є вчинення злочинної дії, настання шкідливих наслідків не є обов’язковою ознакою об’єктивно сторони. Так само і причинний зв’язок між злочинним діянням та настанням суспільно небезпечного наслідку є необхідною ознакою лише для злочинів матеріального складу [35, с. 91, 93]. Тоді як, на думку опонентів, «злочинів без шкідливих наслідків не існує» [62, с. 184-185]. Але ми притримуємося точки зору, згідно із якою настання суспільно небезпечних наслідків і наявність причинного зв’язку між діянням і суспільно небезпечними наслідками є обов’язковим лише для злочинів матеріального складу. Злочини формального складу вважаються закінченими з моменту вчинення одного з діянь, зазначених у диспозиції відповідної норми КК, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Злочини матеріального складу вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, причому ці наслідки повинні знаходитися у тісному причинному зв’язку із вчиненням діянь, зазначених у диспозиції норми.

Отже, наступною об’єктивною ознакою злочину, передбаченого ст. 146 КК України, є об’єктивна сторона, яка характеризується такими формами: по-перше, незаконним позбавленням волі особи; по-друге, викраденням людини.

Насамперед, звернемося до незаконного позбавлення волі особи. У ст. 146 КК України відсутня така дефініція. Тоді як у кримінально-правовій літературі присутні спроби визначити поняття «незаконне позбавлення волі особи». Приміром, за визначенням А. С. Політової, воно являє собою протизаконне обмеження вільного вибору людиною місця проживання, тимчасового перебування або свободи пересування шляхом поміщення потерпілого до місця, де вона не бажає знаходитись, із застосуванням до нього протиправних дій [63, c. 6].

Таким чином, незаконне позбавлення волі особи здійснюється усупереч Конституції України, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; воно може бути здійснено