Міжнародна економіка

по-друге,   нетиповою   для   фази   пожвавлення   є   мляве   зниження   таких показників   використання   робочої   сили,   як   чисельність   змушених   працювати

неповний робочий тиждень, а також чисельність тих, хто претендують на робочі

місця, але припинили активні пошуки роботи. В попередні цикли чисельність цих категорій робітників у міру виходу економіки з кризи швидко знижувалась;

по-третє, ситуація на ринку праці впродовж останнього десятиліття характеризується різким звуженням можливостей для звільнених повернутися на

попереднє місце роботи.

Циклічна криза не тільки безпосередньо впливає на динаміку зайнятості, а й виступає каталізатором структурних змін у цій сфері, від яких дедалі більше узалежнюється функціонування ринку праці.

Основною з таких змін є формування нової стратегії провідних фірм світу у сфері робочої сили. Тепер у центр внутрішньофірмової стратегії ставиться завдання скорочення  витрат  на  робочу  силу,  які  становлять  значний  і,  що  найголовніше,

зростаючий  елемент  виробничих  витрат.  Один  із  провідних  шляхів  скорочення цього виду витрат підприємці вбачають у отриманні зростання заробітної плати персоналу. В середині 90-х років у США, наприклад, заробітна плата 18 % працюючих не досягала офіційно встановленого рівня бідності.

Крім того, підприємці прагнуть знизити витрати на робочу силу шляхом збільшення  тривалості  робочого  тижня.  Середня  його  тривалість  у  США  в  цей

період складала 41,7 год., а понаднормові — 4,4 год. Такий високий показник був зареєстрований лише в перші повоєнні роки, за умов нестачі робочої сили.

Для західних країн характерний інтенсивний процес перерозподілу робочих місць на користь більш кваліфікованої праці за одночасного «вимивання» місць для

низькокваліфікованих працівників. За розрахунками експертів ОЕСР, у цих країнах щорічно оновлюється 10—15% усіх робочих місць Сектор кваліфікованої праці постійно зростає. Так, на менеджерів та кваліфікованих спеціалістів припадає 50—

60% усіх вакансій, що відкриваються. Причому вимоги до робочої сили підвищуються  не  тільки  в  матеріальному  виробництві,  де  питома  вага кваліфікованих робітників традиційно більш висока, а й у сфері послуг. Йдеться насамперед про «інтелектуальні» галузі (наприклад, фінансово-банківська сфера), а також торгівлю та обслуговування. Тому сфера послуг не може слугувати пристановищем  для  некваліфікованої  робочої  сили,  що  виштовхується  з  інших

галузей економіки, як це було ще в середині 80-х років.

Вирішення проблеми безробіття лідери західних країн пов'язують із підвищенням гнучкості ринку праці, що передбачає розширення прав підприємців у питаннях наймання і звільнення робочої сили. Підприємець, який має можливість у будь-який  час  звільнити  зайву  робочу  силу,  буде  з  більшим  бажанням  наймати

 

додаткових працівників за появи перших ознак поліпшення економічної кон'юнктури.

На відміну від циклічного фактора, який стимулює попит на додаткову робочу силу, більш суперечливим є вплив різноманітних довгострокових факторів, таких як упровадження нових інформаційних технологій, структурні зміни в економіці, посилення міждержавної та міжфірмової конкуренції. Раціоналізація і технічне переозброєння   виробництва   приводять   до   того,   що   економічне   зростання

досягається  головним  чином  за  рахунок  збільшення  продуктивності  праці,  тим самим звужуються можливості використання додаткової робочої сили. Про це, зокрема, свідчить той факт, що темпи зростання зайнятості в останній період у фазі піднесення нижчі, ніж у попередніх циклах.

Щодо  країн  з  перехідною  економікою,  то  проблема  довгострокового безробіття є для них ще гострішою, ніж для розвинутих країн. Особливо серйозна

ситуація склалася тут із зайнятістю жінок. Серед інших груп населення, які вразило безробіття, — малокваліфіковані робітники та молодь, особливо з початковою освітою. Зростання безробіття на тлі падіння виробництва й високих темпів інфляції призвело у 90-ті роки до різкого зниження реальної зарплати у всіх цих країнах.

У формуванні міжнародного ринку праці втілилися такі характерні тенденції сучасного етапу розвитку людської цивілізації, як посилення соціальної орієнтації світової економіки, демократизація трудових відносин, інтернаціоналізація вимог до

відтворення  робочої  сили,  стандартизація  умов  життя  і  праці  людей  у  різних частинах планети, розвиток та вдосконалення особистості на основі загальнолюдських цінностей. Крім того, об'єднання національних ринків праці в один  –  світовий  -  істотно  позначається  на  макроекономічній  політиці  окремих держав у галузі праці та соціально-трудових відносин, знімаючи обмеження, спричинені  національними  особливостями,  та  надаючи  їй  більш  універсального

характеру. Розвиток міжнародного ринку праці матеріалізується у зростанні масштабів та інтенсивності міжнародних міграційних процесів, які набувають дедалі глобальнішого характеру, залучаючи населення абсолютної більшості країн світу. Поглиблення  науково-технологічної  революції,  кардинальні  зміни  на  політичній

карті  світу,  структурні  трансформації  в  міжнародній  економіці  зумовили  появу нових рис і особливостей міжнародної трудової міграції, модифікацію її закономірностей   і   тенденцій.   Ці   зміни   стосуються   напрямків   міжнародних

міграційних   потоків,   обсягів   та   географії   переселенських   рухів,   професійно-

кваліфікаційного складу мігрантів, їхньої ролі в економічних процесах.

На  сьогодні  сформувалися  й  активно  функціонують  кілька  регіональних ринків праці (Південно- та Північноамериканський, Європейський, Близькосхідний, Африканський), які являють собою арену масових міграційних процесів, усталеного міждержавного обміну трудовими ресурсами. За даними міжнародної статистики, на

кінець XX ст. у світі налічувалося близько 25 млн. працівників-мігрантів, а якщо додати  членів  їхніх  родин,  мігрантів-сезонників  та нелегальних  мігрантів,  то  ця

цифра збільшується в 4-5 разів