Микола Бажан

 

Поет і перекладач, літературознавець і критик, державний і громадський діяч, енциклопедист і видавець, Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох Державних премій Союзу РСР, Державних премій України, народний поет Узбекистану, академік, головний редактор Української Радянської Енциклопедії, секретар правління Спілки письменників СРСР. І все це один – М. П. Бажан.

Його називають архітектором і скульптором в мистецтві слова. Чіткий ритм вірша, незвичайна пластичність і метафоричність образів – по цьому відразу впізнають класика української літератури Миколи Бажана. Його рядки мовби карбовані на камені. А ми, подоляни, по праву називаємо його нашим земляком.

Незадовго до смерті в інтерв'ю кореспондентові М. П. Бажан згадував: «Я народився в Кам'янці-Подільському в сім'ї інтелігентного військовослужбовця. З дитячих літ мене оточували музика і книги. Ніколи не забуду першого дитячого потрясіння. Роки «столипінщини». Батько вийняв з-під поли томик Тараса Шевченка «Кобзар» – у той час це була заборонена література. Читав нам з матір'ю книгу вголос, а ми всі троє плакали. З раннього дитинства я любив все красиве – парки, будівлі, картини, поля, людей».

 

Батько поета Платон Артемович Бажан походив з реєстрових козаків Полтавщини. Хоча народився в сім'ї коваля, все ж «вибився в люди», ставши офіцером. Служив військовим топографом у Ставропольському полку, розташованому в Кам'янці-Подільському. Тут доля з'єднала його з Галиною Аркадіївною Поржецькою, дочкою казначея у Кам'янці-Подільському. Родина ця – з дрібної української шляхти, інтелігентна і небагата. Один із предків Галини Аркадіївни – Тимофій Поржецький – був поетом. Його вірші, писані латинською мовою, опубліковані 1648 року, досі зберігаються в одній із бібліотек Вільнюса.

«Батько зустрів маму – милу, тендітну гімназистку, полюбив її. П'ять років вони заробляли гроші, щоб внести в офіцерську касу. Без цього вкладу офіцер одружуватися не мав права, а допомогти їм було нікому», – згадувала сестра поета Алла Платонівна. – Одружилися вони в 1902 році. Це було щире, щасливе і вірне любові подружжя. Любов, взаємна повага і розуміння супроводили їх всі 52 роки спільного життя. Батько поважав матір і виховав нас у повазі та любові до неї».

А мати Галина Аркадіївна була ініціативною, жвавою, прагнула знань, любила літературу, мистецтво. У восьмому класі Київської гімназії, яку вона закінчувала, щоб мати право на викладання, вступила в «Українське земляцтво», її батько, Аркадій Костянтинович, і дядько-лікар познайомили дівчину з творами Шевченка, навчили любити українські пісні, музику. Вона писала: «У Києві я відчула себе українкою». Її хвилювали проблеми української культури. Вона зачитувалася творами Лесі Українки, Івана Франка та інших.

«Ця любов дорідного краю, народу, поезії об'єднувала батьків, і вони виховували нас в любові до Батьківщини, – зазначала Алла Платонівна Бажан. – У 1904 році, 9 жовтня, у батьків народився первісток – син Микола. Синок народився в «сорочці». І, як годиться в такому випадку, мати берегла її до повноліття Миколи, а потім спалила».

Значною подією в тогочасному культурному житті Кам’янця-Подільського був приїзд театру Садовського. Мати Миколи, завзята театралка, відвідувала всі вистави. Вирішила і малого сина прилучити до театру. Ця подія запам'яталась Миколі на все життя, і він згадує її в своїх спогадах. Ставили «Сватання на Гончарівці». Малий сидів спокійно до появи дурного Стецька. Тут Микола злякався і зняв такий галас, що матері під гнівні окрики публіки довелось його винести.

Хлопчик ріс розумненький, вразливий і нервовий. Любив майструвати, щось будувати. Батько радів, сподіваючись, що виросте інженер. Проте захоплення хлопця часто змінювались. Побував у церкві – став грати в священика. Хустка правила за ризу. Зробили йому кадило, і він ходив і співав: «Абу-ді, абу-ді... «.

Микола дуже любив слухати, коли йому читали, особливо українські народні казки. Йому не було й чотирьох років, як він цілком самостійно навчився читати. Якось, прийшовши додому, мати застала сина дуже радісним: він прочитав їй заголовок газети «Слово».

Любив Микола й малювати. Рано навчився писати друкованими літерами. Ілюстрував дитячими малюнками' мамин зошит з кулінарними рецептами. Не виповнилося йому й п'яти років, як мати застала його за незвичною роботою: складав байку. Мати записала цей перший «твір» сина: «На могилі Шевченка сидить дівчинка Наталка, а соловейко тьох-тьох».

У 1910 році батькову військову частину перевезли до Умані, і сім'я Бажанів оселилася там надовго. В Умані пройшли найбільш яскраві роки юнацтва Миколи.

«Біля нашої родини зібрався гурт друзів і знайомих з української інтелігенції: лікарі, вчителі, адвокати та деякі військові. В домі не було ні карт, ні вина. Хазяї та гості грали на піаніно, читали, сперечалися. Гарячі дискусії розгорялися навколо ідеї Толстого, щирими шанувальниками яких були наші батьки», – згадувала Алла Бажан.

Микола Бажан через все життя проніс любов до землі, де він народився і розпочав свій життєвий шлях. Російський письменник Сергій Залигін писав, що Микола Платонович у розмовах часто згадував рідні місця. «А потім – розповідь про Кам'янець-Подільську фортецю, а то й про поезію Тараса Шевченка... Ми так і не здійснили своїх планів – поїхати разом на батьківщину Миколи Платоновича в Кам'янець-Подільський, взагалі поїздити по Правобережній Україні. Але ж який то був заманливий плані і з якою любов'ю, як жваво, з якими істинно поетичними подробицями Бажан розповідав про рідні місця, про їхню древню історію», – згадував С. Залигін. Уманську гімназію, де вчився Микола, у 1918 році перетворено в кооперативний технікум. По закінченні його М. Бажан працює в музеї політосвіти. З 1921 року він – студент Київського кооперативного інституту, а потім – інституту зовнішніх відносин.

Перші його вірші «Рура-Марш» та «Аеро-марш» були надруковані 1923 року в газеті «Більшовик». А перша збірка творів М. Бажана під назвою «17-й патруль» видана в 1926 році. В наступні роки опубліковані книжки віршів та поем «Різьблена тінь», «Будівлі», «Дорога», «Поезії», «П'ять поезій», «Безсмертя», «Батьки й сини», «Ямби».

Слід зазначити, що у 30-40-х роках поет був під сильним впливом помпезної особи Сталіна.

У роки Великої Вітчизняної війни М. Бажан на фронті редагує газету для партизанів і населення тимчасово окупованих областей «За Радянську Україну». Серед поезій М. Бажана воєнного часу найбільшу популярність здобув вірш «Клятва». А найвизначнішим твором поета періоду війни є поема «Данило Галицький» (1942).

У 1943 році М. Бажан брав участь у битві за Волгу. У циклі віршів створив величний образ захисників Сталінграда («Сталінградський зошит»). У 1943-1948 рр. він працював заступником Голови Ради Міністрів УРСР. Був головою Спілки письменників України (1953-1959), головним редактором УРЕ (1958-1983).

Після війни М. Бажан часто перебував за кордоном. У 1956 році Микола Платоно-вич публікує цикл творів під назвою «Міцкевич в Одесі». Величною є його ліро-епічна поема «Політ крізь бурю» (1964). Закоханість у життя характеризує збірку «Карби» М. Бажан – автор численних критичних та публіцистичних статей, доповідей, виступів. Частина з них вийшла окремими виданнями.

Оригінальна поетична творчість у М. Бажана поєднувалася з роботою перекладача. З російської мови українською Микола Платонович блискуче переклав твори О. Пушкіна, В. Маяковського, М. Тихонова, О. Суркова, П. Антокольського, з білоруської – Янки Купали, Максима Танка. Взірцем вважаються переклади М. Бажана поем класиків грузинської літератури Шоти Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» і узбецької – Алішера Навої «Фархад і Шірін».

Свято шанують пам'ять митця на Поділлі. У Кам'янці-Подільському по вулиці Лесі Українки на будинку №28 меморіальна дошка засвідчує, що тут з 1904 по 1910 роки проживав Микола Бажан.

У 1984 році до міста над Смотричем приїздила сестра поета Алла Платонівна. Із її спогадів кам'янчани дізналися, що Бажани знімали кілька кімнат у двоповерховому будинку по колишній вулиці Петербурзькій. Вивчаючи архівні документи, натрапили на цікаву знахідку, датовану 1909-м роком. В документі писалося: «... по вулиці Петербурзькій знаходиться домоволодіння Скаржинської Варвари Миколаївни, яке складається з двох кам'яних одноповерхових та одного кам'яного двоповерхового будинків. В нижньому поверсі двоповерхового будинку в чотирьох кімнатах квартирує з сім'єю офіцер-скарбник Ставропольського полку Платон Бажан».

Відкриття меморіальної дошки (скульптор Я. Скакун) відбулося 25 жовтня 1988 року. На свято прибули письменники І. Драч. Г. Григор'єв, Н. Кащук, П. Мовчан, П. Перебийніс, Наталка Поклад, І. Римарчук, С. Шевченко а також дружина поета Ніна Володимирівна та сестра Алла Платонівна Бажан.

 

 

Безумовно, барокко і романтизм – головне успадкування Бажана. Романтизм, як слушно зауважив Дмитро Чижевський, не зменшив, а збільшив наслідки барокко. Цікаво, що майже одночасно українське барокко і «бароккову людину» XVII – XVIII сторіч відкрив Бажан в УРСР (його «Брама» з «Будівель» – пряма маніфестація того відкриття) і Дмитро Чижевський на еміграції у своїх нарисах про українське літературне барокко. У зміні і повторах культурно-історичних типів і циклів ніби знову повіяло в нашому столітті духом і настроєм барокко. Якою мірою доба самостійницької і бурхливої Хмельниччини і «Малоросійської Колегії» подібна до доби Української Революції і держави 1917 – 1919 рр. та УРСР, такою мірою і дух «бароккової людини» присутній у стилі Бажана.

Якою мірою доба прусського мертвотного феодального бюрократизму подібна до московського комуністичного тоталітаризму, такою мірою і романтично-сатиричний бунт Гофмана відлунюється в поезії Бажана. Та аналогія не тотожність. На Україні, яку Сталін 1918 року назвав «світовим вузлом» суперечностей, розігралась і досі триває гра велетенських сил – Заходу і Сходу, України і Росії, аграрного і індустріального світу, принципу здиференційованої єдності і принципу тотального моноліту. Може, тому і в стилі Бажана не грає ролі «краса», а насамперед діє в його естетиці сила. Сила стихій, сила закономірності, сила суперечностей, гра сил і їх ритмів. А найбільше сила людини на тлі вищих від неї законів світу. І в цю гру поет кидає і велику силу свого таланту, цілої своєї незвичайної особистості. З несамовитістю експресіоніста й романтика, з точністю конструктора, оперуючи брутальною метафорою, антитезами сил і їх ритму, копальнями життьової фактури і найбагатшим в українській поезії словником, розпікаючи вогнем сатири і трагічного патосу мову, він опановує барокково-романтичний хаос свого розбурханого до дна часу і своєю естетичною інтуїцією дає йому цілеспрямованість.

 

 

1. Заглинський М. В. Микола Бажан. Життєвий і творчий шлях. К., 2006.

2. Українське слово. – Т. 2. – К., 1994.