Соціологія як наука. О. Конт про соціологію як науку.

 

Соціологія – це наука про виникнення, розвиток та функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин та соц. процесів, а також механізми і принципи їх взаємодії.

Як самостійна наука соціологія почала визнаватись лише з кінця XIX ст. В той час вона відмежовувалась як окрема дисципліна від філософії, економіки, науки про державу та народознавства. Історія її виникнення тісно пов'язана з розвитком громадянського суспільства і поступом індустріалізації в Європі XIX ст.

Термін «соціологія» був запропонований франц. філософом Ог’юстом Контом («Курс позитивної філософії»). Він прирівнював соціологію до суспільствознавства і стверджував, що вона повинна займатися збором та систематизацією усіх знань про суспільство, не даючи їм пояснень. Таке широке трактування предмета соціології тривало протягом усього XIX ст. На початку ХХ ст. франц. філософ Еміль Дюркгейм запропонував більш вузьке визначення соціології, як науки яка займається вивченням явищ і процесів сусп. життя.

Соціологія складається із загальної і прикладної частин і ділиться на галузі.

Предметом соціології є явища та процеси сусп. життя.

Методи соціології – це науково-обгрунтовані способи дослідження соц. процесів.

2. Соціальна мобільність, її основні принципи та канали.

Соціальна мобільність (лат. mobile – рух, рухливість) – це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Основоположником теорії соціальної мобільності прийнято вважати П. Сорокіна. Під соціальною мобільністю учений розуміє будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної позиції у соціальному просторі в іншу [9]. Соціальний простір за Сорокіним (під поняттям «соціальний простір» розуміється насамперед соціальна структура суспільства), має два основних класи координат – горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ – парафіянин, партійний лідер – рядовий член партії, управлінець – робітник), які є параметрами соціального простору. Тому існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Просування соціальний суб'єкт може здійснювати як у межах одного, так і другого параметру, а тому існують дві основні форми соціальної мобільності – горизонтальна і вертикальна. Під горизонтальною соціальною мобільністю мається на увазі перехід індивіда (соціального об'єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу й т. д.). Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі відносини, що виникають при переміщенні індивіда (соціального суб'єкта) з одного соціального прошарку в інший. Залежно від напрямку переміщення існує, згідно П. Сорокіну, два типи вертикальної мобільності: висхідна й спадна, у сучасній термінології відповідно соціальне сходження і соціальна деградація. Сорокін виділяв три її типи – економічну, політичну і професійну, а тому кожній із цих форм стратифікації притаманна своя форма вертикальної мобільності. Останнім часом вирізняють ще й міжпоколінну мобільність, суть якої полягає у зміні соціального положення дітей по відношенню до їхніх батьків, а також мобільність в межах одного покоління, яка пов'язана з особистими успіхами індивіда або з його падінням соціальними «сходинками». Вивчення параметрів міжпоколінної мобільності є дуже важливим для встановлення фактора відкритості – закритості суспільства.

Оскільки вертикальна мобільність в тій чи іншій мірі присутня в будь-якому суспільстві то між шарами повинні існувати деякі «ліфти» або «шляхи», якими дозволено індивідам переміщуватись вгору чи вниз, з одного прошарку в інший.

Найповніший опис каналів вертикальної мобільності здійснив П. Сорокін, який називав їх «каналами вертикальної циркуляції». Функції соціальної циркуляції виконують різні інститути. Сорокін виділяв 7 основних інститутів: армія, церква, школа, сім'я, політичні, економічні і професійні організації.

Армія. Цей інститут відіграє особливо важливу роль в воєнний час. Небезпека, що загрожує армії і державі, примушує останніх ставити солдата в положення, що відповідає його істинним здібностям. Значні втрати серед командного складу призводять до заповнення вакансій людьми нижчих чинів. У ході війни ці люди просуваються в званні передусім за наявності таланту. Отримана таким чином влада використовується для подальшого просування по службі.

Церква. Каналом вертикальної соціальної мобільності церква є лише тоді, коли зростає її соціальна значущість. В періоди занепаду або на початку існування тієї чи іншої конфесії її роль незначна. Люди з нижчих шарів суспільства завдяки церкві можуть зайняти високі позиції у суспільстві, не зважаючи на своє походження.

Школа. Була і залишається одним з головних каналів соціальної циркуляції. В суспільствах де школи доступні для всіх його членів, шкільна система являє собою «соціальний ліфт», що рухається з низів суспільства до його верхів. В суспільствах, де доступ до освіти обмежений, рух відбувається на рівні верхів.

Сім'я і шлюб. Особливо з представниками іншого соціального статусу. Такий шлюб, як правило, призводить соціального просування або до соціальної деградації одного з партнерів.

Політичні організації. Політичні організації, починаючи з уряду і закінчуючи політичними партіями також відіграють роль у вертикальній циркуляції. Людина, яка отримує посаду або стає службовцем у впливового правителя, піднімається за допомогою цього ліфта. Крім того, вона має можливість швидкого просування, якщо її служба виявляється ціннішою.

Професійні організації. Це наукові, літературні, творчі інститути і організації. Оскільки вхід до таких організацій відбувається відповідно до здібностей індивіда, а не до соціального статусу, то просування