Обґрунтування напрямів розширення і підвищення ефективності туристичних послуг

3. Про затвердження Порядку встановлення категорій готелям та іншим об'єктам, що призначаються для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) : Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року N 803

4. Про затвердження Правил обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання) та Правил обов'язкової сертифікації послуг харчування: наказ Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 27. 01. 1999 року №37.

5. ДСТУ 4268: 2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги»;

6. ДСТУ 4269: 2003 «Послуги туристичні. Класифікація готелів»

7. ДСТУ 4527: 2006 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення».

Значне місце серед комплексу послуг, що надаються туристам, займають готельні послуги.

В Україні до 1996 р. діяли Правила користування та внутрішнього розпорядку в готельних підприємствах системи Держкомтуризма СРСР які були затверджені наказом Держкомітетом СРСР по іноземному туризму від 11. 06. 1987 року № 146. І тільки 10. 09. 1996 р. наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству та Державного комітету України по туризму від № 77/ 44 були затверджені Правила користування готелями та надання готельних послуг в Україні [4].

На-сьогодні в Україні змінилися правові підходи до регулювання надання готельних послуг та була створена система нормативних актів, які регулюють цивільно-правові відносини, що виникають при здійснення цього виду господарської діяльності.

До них відносяться: Закон «Про туризм» [7], Закон «Про захист прав споживачів» [3], Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджені Наказом Державної туристичної адміністрації, України від 16. 03. 2004 № 19 (надалі Правила) [1]; Правила обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення, (проживання), затверджені Наказом Державного комітету Україну з питань, технічного регулювання та споживчої політики в редакції № 207 від 03. 09. 2007 [6]; Типове положення про соціальний готель, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики від 03. 04. 2006 №. 98 [2]; Міждержавний стандарт ГОСТ 28681. 1 – 95 «Туристсько-екскурсійне обслуговування. Проектування туристичних послуг»; Міждержавний стандарт ГОСТ 28681. 2 – 95 «Туристсько-екскурсійне обслуговування. Туристські послуги. Загальні вимоги»; Міждержавний стандарт ГОСТ 28681. 2 – 95 «Туристсько-екскурсійне обслуговування. Вимоги по забезпеченню безпеки туристів і екскурсантів»; Державний стандарт України ДСТУ 4268: 2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщування. Загальні вимоги», Державний стандарт України ДСТУ 4269: 2003 «Послуги туристичні. Класифікація готелів. Загальні вимоги», Державний стандарт України ДСТУ 4527: 2006 «Засоби розміщування. Терміни та визначення», ДСТУ ISO 9004-2-96 «Управління якістю та елементи системи якості» та ін.

Закон «Про туризм» визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

Правила виділяють такі поняття, як готель та аналогічні засоби розміщення. Відповідно до п. 2 Правил під готелем та налогічнім засоби розміщення розуміються майнові комплекси, що складаються із 7 і більше номерів, підлягають єдиному, керівництву та згруповані за категоріями відповідно до переліку надаваних послуг та наявного обладнання. Із такого визначення можна зробити висновок, що у готелях повинно бути не менш як 7 номерів. При цьому аналогічні засоби розміщення надають обмежені готельні послуги, включно з щоденним заправлянням ліжок, прибиранням кімнат та санвузлів, а готелі не обмежуються такими послугами. Як готель. так і аналогічні засоби розміщення можуть бути підприємствами будь-якої форми власності. Із таких ознак готелів досить важко визначити зміст готельних послуг. Крім цього, із визначення поняття готелю можна зробити висновок, що готельні послуги можуть надавати тільки юридичні особи. Що стосується фізичних осіб-підприємців, то вони не мають на це права. Підзаконний нормативний акт обмежив права цих суб'єктів підприємницької діяльності надавати готельні послуги.

Під готельною послугою Правила розуміють дії (операції) підприємства з розміщення споживача шляхові надання номера (місця) для тимчасового проживання в готелі, а також інша діяльність, пов'язана з розміщенням та тимчасовим проживанням. Основними готельними послугами є послуги із проживання та харчування, що включаються в ціну номеру. Як бачимо, Правила виділяють такі два види послуг: розміщення, та тимчасове проживання, не розкриваючи основний зміст такої послуги, як розміщення.

Трохи інше визначення поняття готельних послуг дає Закон «Про туризм». Стаття 22 Закону визначає, що за договором на готельне обслуговування одна Сторона (готель або інший суб'єкт, що надає послуги з розміщення) зобов'язується за дорученням іншої сторони (проживаючого) надати послуги по тимчасовому проживанню (ночівлі), у спеціально обладнаному жилому приміщенні (номері), виконати або організувати виконання інших визначених договором на готельне обслуговування послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням, а проживаючий зобовязується сплатити за ці послуги встановлену плату. До послуг, пов'язаних з тимчасовим розміщенням належать послуги з обслуговування жилого приміщення (номера), харчування (ресторанного обслуговування), із збереження майна і багажу проживаючого, а також інші послуги, надані залежно від категорії готелю. Отже, як бачимо Закон не виділяє послугу, як розміщення.

Готель зобов'язаний