Поняття, мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства

На думку М. О. Беляева, принципам, як і праву в цілому, властиві об'єктивно-суб'єктивні якості та риси. їх об'єктивність полягає в тому, що в принципах відбиваються об'єктивно діючі закономірності розвитку природи і суспільства, реально існуючі суспільні відносини, які склалися на даному історичному проміжку часу. Разом з тим, ці принципи є також категорією суб'єктивною, оскільки вони являють собою продукт свідомої діяльності людей, вони формулюються, проходячи через свідомість людей, являють собою сукупність ідей, які покликані спрямовувати розвиток того чи іншого суспільного явища в сфері політики чи права. М. І. Байтін пропонує принципи права розглядати з урахуванням як єдності, так і особливостей обох сторін, з позицій, що склалися в юридичній і філософській науках загального уявлення про об'єктивне та суб'єктивне у праві.

Володіючи нормативними властивостями, принципи стають обов'язковими у формуванні галузі права, її інститутів і норм, в тому числі кримінально-виконавчого права, тому їх розгляд потребує певного теоретичного обґрунтування. Кожний із принципів

права має доволі складну будову. Він складається з різноманітних юридичних імперативів, які тісно взаємопов'язані і взаємодіють між собою.

Від норм права принципи відрізняються тим, що не містять санкцій, а нерідко й інших елементів структури норми (гіпотези або диспозицію). Вони мають досить високий рівень узагальнення і абстрагування нормативних приписів і, як правило, потребують конкретизації і деталізації в процесі впливу на поведінку людей. На відміну від норм, принципи права мають значно більшу стабільність і носять фундаментальний характер.

Поряд з тим, принципами права доцільно вважати об'єктивно властиві праву вихідні, визначальні ідеї, положення, вимоги, які складають основу правової системи, характеризують право, його сутність і призначення в суспільстві та мають доктринальний характер вираження й нормативну форму закріплення.

Не можна не погодитись з О. М. Джужою, В. М. Трубниковим та іншими, які пропонують систему принципів кримінально-виконавчого права поділити на три групи: загальноправові, міжгалузеві, галузеві. До загальноправових принципів вони відносять принципи законності, демократизму, гуманізму. Міжгалузеві принципи представлені принципами соціальної справедливості, невідворотності виконання і відбування покарань.

Галузеві принципи передбачають рівність засуджених перед законом, взаємну відповідальності держави і засудженого, диференціацію та індивідуалізацію виконання покарання, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання із заходами виправного впливу, участь громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

Вказану класифікацію ми використовуємо під час розгляду принципів кримінально-виконавчого права. Крім того, її підтримують більшість вітчизняних фахівців у галузі кримінально-виконавчого права. Водночас, розгляд проблеми принципів у кримінально-виконавчому праві має певну складність, так як серед її фахівців і дотепер немає єдиної думки про те, чи йде мова про принципи кримінально-виконавчого права (кримінально-правової політики держави у сфері виконання покарання), кримінально-виконавчого законодавства чи діяльності кримінально-виконавчих установ та інших органів держави, що виконують кримінальні покарання.

У даний час існує декілька визначень принципів кримінально-виконавчого права. Деякі вітчизняні автори називають принципами основні ідеї, керівні положення, які визначають стратегію та напрямки розвитку інститутів і норм цієї галузі права, забезпечують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань.

В інших авторів принципи кримінально-виконавчого права визначаються як "теоретично обґрунтовані основні положення, обумовлені об'єктивними закономірностями реалізації кари, що виражають сутність кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на здійснення правообмежень, властивих покаранням, незалежно від форм застосовуваних примусових заходів".

Поряд з тим, російські вчені-пенітенціаристи називають принципами кримінально-виконавчого права керівні засади, які випливають із вимог політики держави, пронизуючи весь зміст діяльності відповідних органів у сфері виконання кримінальних покарань.

У новому Кримінально-виконавчому кодексі в ст. 5 законодавець чітко сформулював і закріпив принципи кримінально-виконавчого законодавства, до яких відносяться такі: принципи невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання право-слухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

Крім того, нами пропонується включити до ст. 5 КВК України і такий принцип, як співпраця між учасниками кримінально-виконавчого процесу. На думку деяких авторів, принципи кримінально-виконавчого законодавства в деякій мірі різняться з принципами кримінально-виконавчого права і мають звужений перелік, до якого відносять: справедливість, повагу прав людини, гуманізм, законність, невідворотність виконання покарання.

Разом з тим, група російських вчених зазначає, що принципи кримінально-виконавчого законодавства, закріплені в правових нормах, стають принципами кримінально-виконавчого права, і, на їх погляд, їх недоцільно звужувати, тому що кримінально-виконавче право базується на кримінально-виконавчому законодавстві; їх принципи носять нормативний характер і пронизують усе кримінально-виконавче право, складаючи його підвалини.

Слід вважати, що принципи кримінально-виконавчого законодавства, закріплені зокрема у ст. 5 Кримінально-виконавчого кодексу України, є втіленням принципів кримінально-виконавчого права, які були сформульовані наукою кримінально-виконавчого права і які є виразом головного, основного в цій галузі права, а також відображають тенденцію його розвитку та шляхи вдосконалення.

З урахуванням вищевикладеного, під принципами кримінально-виконавчого права слід розуміти загальні керівні положення, ідеї, імперативні вимоги, які складають основу щодо державної кримінально-правової політики у сфері виконання кримінальних покарань, характеризують його сутність і призначення в суспільстві і мають доктринальне вираження та нормативно-правове закріплення.

 

 

Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок виконання й умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.

Кримінально-виконавче законодавство - це система нормативно-правових актів, що містять норми кримінально-виконавчого права. Це нормативно-правові акти органів влади і управління (джерела), які регулюють весь комплекс суспільних відносин, що виникають з приводу та у процесі виконання й відбування кримінальних покарань та застосування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації.

 

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.
2. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 11 грудня 1998 р. // Голос України. - 1999. - 19 січня.
3. "Про державні нагороди України" Закон України від 16 березня 2000 р.
4. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Закон України в редакції від 18.червня. 99 (ст. 5).
5. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права засуджених і осіб, які тримаються під вартою, на листування з питань, пов'язаних з порушенням прав людини". Заков України від 1 грудня 2005 р. / 36. поточи, законодавства нормат. актів, арбітражної та судової практики. -2006.-№3.-С.2.
6. "Про внесення змін до кримінально-виконавчого кодексу України" Закон України від 16 березня 2006 р. / 36. поточн. законодавства нормат. актів, арбітражної та судової практики. -2006.-№15. -С. 3.
7. "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" Закон України від 23 червня 2005 р. // Юрид. вісник України. -2005. - № ЗО.
8. "Про попереднє ув'язнення" Закон України від ЗОчервня 1993 р. // ВВР України. -1993. - № 35. - Ст. 360.
9. "Про застосування амністії в Україні" // Відомості Верх. Ради України, 1996, Закон України № 48, ст. 263). (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 620/96-ВР від 19.12.96 // Відомості Верх. Ради України, 1997, № 9, ст. 69).
10. Кримінально-виконавчий кодекс України // ВВР України. - 2003. - № 3-4. - Ст. 21.
11. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / СтепанюкА. X., Яковець І. С. За заг. ред. СтепанюкаАХ. -X.: ТОВ "Одіссей", 2006. - 560с.
12. Кримінальний кодекс України: Офіційний документ. - К.: Велес, 2006.-151с.
13. Наказ ДДУПВП "Про затвердження Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань" № 270/1560 від 19.12.2003.
14. Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ: Наказ ДДУПВП № 110 від 5. червня. 2000.
15. Положення "Про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України". -К., 2000.
16. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 22 від 22.12.95 (пп. 4, 6, 9-13,17).
17. 17.Антипов В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 8. - С. 134-137.
18. Байдуж В, П. Шляхи удосконалення системи підбору та навчання кадрів для служби в підрозділах ДКВС України. - К.: ДДУПВП, 2006. -25 с.
19. Бандурка А. М., Денисова Г. А., Трубников В. М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социальной-психологический анализ уголовно-исправительной политики по реабилитации осужденных). - Харьков-Запорожье: НУВД ЗГУ, 2002. - 440 с.
20. Бандурка А. М., Севастьянов В.П, Правовое положение осужденных к лишению свободы: Пособие. - X., 1997.