Принципи та методи оптимізації функціонально-планувального розвитку вищих навчальних закладів в існуючій міській забудові

Проблема удосконалення архітектури закладів вищої освіти актуальна в багатьох зарубіжних країнах. Реформа освіти в Україні, базуючись на глибоких національних традиціях в навчанні та вихованні молоді, запозичує разом з тим прогресивний зарубіжний досвід щодо форм та методів навчання, створення відповідного навчального середовища.

Найбільш поширене в багатьох країнах дисперсне розміщення ВНЗ на території міста в комплексі з відповідними галузевими підприємствами, науково-дослідними центрами тощо. Нові навчальні заклади в більшості випадків створюються на околиці міст, а також в містах-супутниках, де часто формуються потужні навчально-науково-дослідні центри. Є випадки вдалої поетапної модернізації ВНЗ за рахунок ущільнення забудови, підвищення поверховості корпусів (університет в Казані, навчальний центр гуманітарних наук та права в 13-му окрузі Парижа), кооперації з закладами культурно-побутового обслуговування (центр мистецтв в Лондоні, комплекс ВНЗ в Манчестері та інші).

Проведений аналіз показав, що історія поетапної забудови навчальних комплексів в багатьох країнах і сучасні архітектурно-містобудівні проблеми їх модернізації подібні до вітчизняних.

Розділ 2. Основні фактори формування функціонально-планувальної структури та розміщення вищих навчальних закладів. В останні роки в системі освіти відбуваються радикальні зміни, які суттєво впливають на навчально-матеріальну базу ВНЗ. Вища освіта стає більш гнучкою, динамічною, наближеною до реальних вимог різних галузей господарства, соціальної сфери. В умовах ринкової економіки взаємозв'язок між конкретним підприємством та підготовкою для нього фахівців стає прямим, взаємопогодженим. Це впливає не тільки на координацію програм та методик навчання, а й на взаємну зацікавленість в раціональному використанні навчальних приміщень і особливо науково-дослідних підрозділів, виробничих майстерень. За нових економічних стосунків виникають об'єктивні передумови для формування навчально-науково-виробничих об'єднань, блокування ВНЗ із закладами культури та мистецтва.

Впровадження нових навчальних технологій, широке використання електронно-обчислювальної техніки принципово змінює структуру приміщень, їх просторові параметри. Збільшення питомої ваги індивідуальної роботи студентів з використанням персональних комп'ютерів дає можливість дещо скоротити загальну площу та кількість традиційних групових аудиторій. Прогностичні педагогічні дослідження передбачають на майбутнє збільшення питомої ваги індивідуальної навчальної роботи студентів за межами ВНЗ. Проведений аналіз нових форм та методів навчання дозволяє зробити висновок, що структурні зміни в навчальному процесі не вимагатимуть значного розширення навчально-матеральної бази та додаткових територій і зможуть здійснюватись в багатьох випадках за рахунок модернізації діючих корпусів, їх перепланування та переоснащення.

Дослідження соціально-екномічних аспектів формування вищих навчальних закладів показало, що Україна в цілому має високий науково-виробничий потенціал розвитку закладів освіти. Впровадження ринкових відносин, приватизаційні процеси, інтеграція в світову економіку надають необхідні передумови для подальшої оптимізації мережі ВНЗ. Разом з тим кризові явища в промисловості, ускладнення демографічної ситуації, відсутність вільних земельних ресурсів в провідних містах, окремі незадовільні природно-екологічні фактори створюють реальні труднощі в перебудові всієї соціальної сфери, в тому числі закладів освіти. За цих умов особливо ефективними є рішення, які забезпечують залучення різних джерел фінансування та раціонального використання капітальних затрат.

Головним принципом планувальної організації вищих навчальних закладів вважається функціональне зонування території. В дисертації визначені конкретні вимоги до планувальної структури та взаєморозміщення різних функціональних зон згідно нових педагогічних та містобудівних умов. Встановлено, що розміри території для будівництва навчальних корпусів значною мірою залежать від величини та профілю ВНЗ – чим більшою є кількість студентів, тим ефективніше використовується територія. Блокування на одній або суміжних ділянках декількох ВНЗ в багатьох випадках дозволяє організовувати єдину систему громадського обслуговування, кооперовані науково-виробничі центри і таким чином до 25% скоротити сумарну територію вищого навчального закладу.

Ефективний напрям ущільнення забудови ВНЗ – використання компактних архітектурно-планувальних рішень навчальних корпусів та підвищення поверховості будинків. Вимога компактного розміщення навчальних корпусів обумовлена не тільки необхідністю раціональнішого використання земельних ресурсів, але й умовами ефективної організації навчального процесу, централізованого обслуговування технічних засобів навчання, скорочення переходів між корпусами, створення комфортних умов для навчального процесу. В дисертації виявлені функціональні особливості ущільнення архітектурно-планувальних структур, запропоновані нормалі компактних навчальних корпусів, аудиторних блоків та інших навчальних будівель, переглянуті нормативні вимоги до розмірів земельних ділянок ВНЗ та рекомендовані диференційовані показники площі основних функціональних зон, які враховують місткість і профіль навчального закладу. Розроблені також композиційні схеми формування компактних архітектурно-планувальних рішень навчальних комплексів.

Розділ 3. Принципи та методичні пропозиції щодо оптимізації функціонально-планувальної структури та територіального розвитку закладів вищої освіти. На основі системного аналізу основних факторів формування ВНЗ визначено напрями оптимізації функціонально-планувального розвитку та ущільнення забудови закладів вищої освіти, серед яких особливе значення мають: удосконалення архітектурно-планувальних рішень навчальних будівель, ущільнення забудови території, формування навчально-науково-виробничих об'єднань, блокування та кооперування навчальних закладів різного рівня та профілю освіти, інтеграція навчальних закладів із загальноміськими громадськими центрами.

Виявлено основні принципи оптимізації функціонально-планувальної структури та територіального розвитку вищих навчальних закладів:

- принцип компактності, який дає можливість мінімізувати відстань між структурними елементами навчального закладу;

- принцип тяжіння вищих навчальних закладів до галузевих науково-дослідних організацій, промислових підприємств;

- принцип доступності ВНЗ до загальноміських громадських центрів та інших елементів міста;

- принцип функціонально-просторової інтеграції навчальних закладів з оточуючою забудовою;

- принцип екологічності, спрямований на створення комфортних санітарно-гігієнічних та природно-естетичних умов для навчального процесу.

Визначення загальних принципів оптимізації функціонально-планувальної структури та територіального розвитку ВНЗ є однією з