Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

За аерогенного зараження спори фагоцитуються альвеолярними макрофагами, потім потрапляють у медіастенальні лімфатичні вузли. Там збудник розмножується, що спричиняє некротиз лімфатичних вузлів средостенія й призводить до геморагічного медиастеніту та бактеріємії. У результаті бактеріємії виникає вторинна геморагічна пневмонія.

Під час вживання інфікованого (погано термічно обробленого) м’яса спори проникають у слизові оболонки й регіонарні лімфатичні вузли. Розвивається кишкова форма сибірки, за якої збудники також потрапляють у кров, і захворювання переходить у септичну форму. Таким чином, септичний перебіг хвороби може виникнути за будь-якої форми сибірки. У патогенезі сибірки неабияке значення має вплив токсинів, утворених збудником. Перенесене захворювання залишає по собі стійкий імунітет, хоча й зустрічаються описи повторних захворювань через 10-20 років після першого.

Симптоми й перебіг. Інкубаційний період коливається від кількох годин до 8 діб (частіше 2-3 доби). Виділяють шкірну, легеневу (інгаляційну) й кишкову форми сибірки, останні дві характеризуються гематогенною дисемінацією мікроорганізмів й іноді об’єднуються під назвою генералізованої (септичної) форми, хоча за змінами в ділянці воріт інфекції ці дві форми розрізняються. Найчастіше зустрічається шкірна форма (у 95% випадків), рідше – легенева й дуже рідко (менше 1%) – кишкова.

Шкірну форму поділяють на такі клінічні різновиди: карбункульозна, едематозна, буллезна та еризипелоїдна. Найчастіше трапляється карбункульозний різновид. Шкірна форма характеризується місцевими змінами в ділянці воріт інфекції. Спершу в місці зараження виникає червона пляма, що здіймається над шкірою, утворюючи папулу, потім на її місці розвивається везикула, яка згодом перетворюється на пустулу, а вже потім – на виразку. Процес протікає швидко, із часу появи плями до утворення пустули проходить кілька годин. Місце ураження свербить і пече. Уміст пустули часто темного кольору з домішками крові. Якщо цілісність пустули порушена, утворюється виразка, що покривається темною кіркою. Навколо центрального струпа у вигляді намиста утворюються вторинні пустули, у разі руйнування яких виразка збільшується. Навколо виразки з’являються набряк і гіперемія шкіри, що особливо помітно, якщо вона локалізується на обличчі. Характерні зниження чи повна відсутність чутливості в ділянці виразки.

Найчастіше виразка локалізується на верхніх кінцівках: пальці, кисті, передпліччя, плече (500 випадків з 1300), далі на чолі, скроні, тімені, вилицях, щоках, повіках, нижніх щелепах, підборідді (480 випадків), шиї та потилиці (200), грудях, ключиці, грудних залозах, спині, животі (70). На нижніх кінцівках виразки з’являлися лише у 30 випадках. Локалізації в інших місцях були поодинокими.

Ознаки загальної інтоксикації (лихоманка до 40С, загальна слабкість, головний біль, адінамія, тахікардія) виникають під кінець першої доби або на другий день хвороби. Лихоманка тримається впродовж 5-7 днів, температура тіла знижується критично. Місцеві зміни в ділянці виразки поступово гояться, й до кінця другою-третього тижня струп відривається. Зазвичай виразка буває одиничною, хоча іноді можуть бути й множинні (2-5 і навіть 36). Збільшення кількості виразок помітного впливу на перебіг захворювання не має, важливу роль тут відіграє вік хворого. До введення в практику антибіотиків серед хворих, вік яких перевищував 50 років, летальність була в п’ять разів вища (54%), ніж у осіб молодшого віку (8-11%).

У людей, яким зробили щеплення проти сибірки, зміни на шкірі можуть бути дуже незначними й нагадувати, радше, звичайні фурункули, а загальних ознак інтоксикації може й не бути.

Едематозний різновид шкірної форми сибірки зустрічається зрідка й характеризується розвитком набряку без видимого карбункула на початку хвороби. Захворювання протікає важче, з вираженими проявами загальної інтоксикації. Перегодом на місці щільного безболісного набряку з’являється некроз шкіри, що покривається струпом.

Буллезний різновид шкірної форми сибірки також є поодиноким явищем. За цього різновиду на місці типового карбункула у дільниці воріт інфекції утворюються пухирі, наповнені геморагічною рідиною. Вони досягають великих розмірів і розкриваються лише на 5-10 день хвороби. На їх місці утворюється велика некротична (виразкова) поверхня. Для цього різновиду сибірки характерні лихоманка й виражені симптоми загальної інтоксикації.

Еризипелоїдний різновид шкірної форми сибірки є явищем спорадичним. Його особливістю є утворення великої кількості білуватих пухирів, наповнених прозорою рідиною, розташованих на припухлій, почервонілій, але безболісній шкірі. Після розкриття пухирів залишаються множинні виразки, що швидко підсихають. Цей різновид характеризується більш легким перебігом і успішним результатом лікування.

Легенева форма сибірки починається гостро, протікає важко й навіть за сучасних методів лікування може закінчитися летально. Раптово з’являється сильна остуда, температура тіла швидко досягає високих показників (40С і вище), відзначаються кон’юнктиви (сльозотеча, світлобоязнь, гіперемія), катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів (чихання, нежить, хриплий голос, кашель). Стан хворого з перших годин хвороби стає важким, виникають сильні колючі болі у грудях, задишка, ціаноз, тахікардія (до 120-140 уд/хв). У мокротинні з’являється кров. Над легенями визначаються ділянки притуплення перкуторного звуку, сухі й вологі хрипи, іноді шум тертя плеври. Смерть настає за два-три дні.

Кишкова форма сибірки характеризується загальною інтоксикацією, підвищенням температури тіла, болем в епігастрії, рідкими випорожненнями і блювотою. У блювотних масах і випорожненнях може бути кров. Живіт роздутий, різко болючий під час пальпації, є ознаки подразнень очеревини. Стан хворого швидко погіршується й у разі