Соціологія

Е. В. де Роберті у своїх працях «Соціологія», «Соціальна психіка», «Нова постановка основних питань соціології» та інших прагнув підняти знання суспільних фактів на висоту точних наук. Центральна категорія його соціології - поняття «надорганічне», яке означає як вищу соціальну форму діяльності, так і природу психічної взаємодії людей.

Надорганічне у своєму розвитку проходить дві стадії:  примітивні психофізіологічні відносини (спілкування первісних людей, примітивні культури), і складні психофізичні відносини, що охоплюють усі суспільні процеси і явища сучасних суспільств. Вони протікають у чотирьох сферах: науці, філософії (релігії), мистецтві та практичній діяльності. Є. де Роберті вважав, що всі суспільні явища є результатом діяльності людей, яка направляється властивими їм психологічними факторами: емоціями, бажаннями, засобом мислення, свободою тощо.

Предметом соціології є індивідуальна і колективна психологічна діяльність людей, яка визначає їхню соціальну діяльність. Колективна модель поведінки, притаманна діяльності людей, закріплюється в моральних нормах і принципах життєдіяльності, у всіх проявах духовної і матеріальної культури, владних інститутах.

Істотний внесок у розвиток теорії психологічних факторів вніс Н. І. Карєєв (1850-1931). У роботах «Загальні основи соціології», «Сутність історичного процесу і роль особистості в історії», «Основні напрямки соціології і її сучасний стан» він указує на дві основні сторони соціології. По-перше, соціологія  виступає як система поглядів «на те, що потрібно, насамперед, бачити в суспільстві та як розуміти його природу». (Введение в изучение социологии. СПб. 1897., С. 16.) По-друге, вона вирішує питання про те, які методи можуть бути застосовані у вивченні суспільних явищ.

Особливу увагу Н. Карєєв приділяє ролі індивіда в історії. Він прийшов до висновку, що суспільство є складним продуктом взаємодії біологічних, фізичних взаємодій, а також факторів зовнішнього середовища.

В основі всього громадського життя лежать індивідуальна і колективна психіка людей. У діяльності та поведінці людей значну роль відіграють інтелектуальний, емоційний і вольовий боки їхнього духовного світу. Виходячи з даних положень, Н. Карєєв будує свою теорію суспільства як систему психічних і практичних взаємодій між людьми. 

Універсальною формою стирання соціальних протиріч є компроміс між різними групами людей з погляду загальнолюдських інтересів. Так, М. Туган-Барановський, дотримуючись матеріалістичного розуміння розвитку суспільства виділив п'ять основних груп спонукальних мотивів дій, головні з яких -психологічні, альтруїстичні, релігійні. Класова боротьба, як джерело саморозвитку суспільства, може бути істотним фактором тільки в сфері економічних інтересів суспільства. Але в цілому, підвищення економічної ефективності виробництва буде сприяти становленню в суспільстві гармонійних відносин. Видатний соціолог відкидає класовий підхід у всіх сферах життя, крім економіки. Погоджуючись з К. Марксом у цьому пункті, він обґрунтовує висновок про зростання ролі активного соціального початку, про домінування духовної культури над матеріальним виробництвом.

Порівнюючи моделі розвитку суспільства, Туган-Барановський дуже обґрунтовано критикував ідею соціалістичного суспільства, побудованого на всевладді держави й ідеології. Ідеал для нього - цивілізоване буржуазне суспільство чи кооперативний соціалізм, який поєднує матеріальну основу капіталізму і гуманні ідеали соціалізму.

Висновки П. Туган-Барановського на довгі роки були забуті в нашій країні і тільки зараз вони підтверджуються практикою сучасного розвитку.

Значний внесок у розвиток російської соціології вніс уродженець України М. Ковалевський (1851-1916) - засновник плюралістичної соціології і вчитель П. Сорокіна.

Теоретичні передумови соціальних поглядів М. Ковалевського беруть початок у соціології О. Конта. «Що таке соціологія?» З цього питання почав М. Ковалевський виклад своєї двотомної праці «Соціологія». І відповів, що соціологія - це наука про порядок і прогрес людського суспільства. Однак порядок у суспільстві буває не завжди, тому і прогрес у значенні поступального розвитку не завжди має місце. І. Ковалевський уточнює своє визначення соціології як науки про організацію й еволюцію людського суспільства. Організація суспільства і його еволюція - такі два основних розділи соціології, що, починаючи з О. Конта, характеризуються як соціальна статика і соціальна динаміка.

З уявленнями про закономірний характер розвитку суспільства, без якого, за словами Ковалевського, соціологія як наука не відбулася б, органічно пов'язані уявлення про поступовість історичного процесу, у ході якого людські знання, досвід, культура передаються від однієї історичної епохи до іншої. Він наводить слова Лейбніца про те, що сьогодення несе тягар минулого і таїть у собі майбутнє.

Він указує на роль багатьох факторів суспільного розвитку: економічних, демографічних, політичних, психологічних моральних, релігійних тощо. Однак жодному з цих факторів не придається постійно вирішального значення. У різних ситуаціях їм приділяються різні ролі, кожна з них може вийти на перший план. У цьому і полягає світоглядний і методологічний зміст соціологічного плюралізму М. Ковалевського.

Важливу роль у соціології відіграє історико-порівняльний метод. Порівнюючи розвиток різних країн і епох, можна знайти деякі загальні закони їхньої історичної еволюції. У зв'язку з цим М. Ковалевський писав, що на однакових ступенях розвитку в кожному людському суспільстві розвиток відбувається за однаковим законом. Історико-порівняльний метод дозволяє виявити і ці закони, і специфічні  особливості в розвитку різних народів і їхніх культур.

У своїх соціологічних поглядах він поділяв багато