Специфіка культурологічного знання

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Що таке культурний конфлікт і з яких стадій він складається?

2.Що становить сутність феномена кризи у культурі?

3.Як розумів кризу культури О.Шпенглер?

4.Що спільного між закатом античності і сучасною культурною кризою?

5.Що таке відчуження?

6.У чому сутність діалогу культур?

7.Чи культура може вічно розвиватися за єдиною, універсальною схемою?

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Що таке конфлікт інтерпретацій?

a. протиріччя у поглядах на ефективні способи задоволення інтересів;

b. протиріччя культурних інтересів;

c. протиріччя у ціннісних орієнтирах;

d. протиріччя у способах і результатах прочитання культурних текстів;

e. протиріччя у методах пізнання і відображення дійсності.

 

2. Хто першим з науковців побачив кризу європейської культури?

a. О.Шпенглер;

b. Ф.Ніцше;

c. К.Ясперс;

d. Н.Бердяєв;

e. В.Біблер 

 

3. Як О.Шпенлер називає період у культурі, що характеризується її надламом?

a. занепад;

b. цивілізація;

c. дикість;

d. варварство;

e. вмирання.

4. Хто першим з науковців довів, що фатальна роль техніки у людському житті пов’язана з тим, що у процесі НТР техніка повстає проти свого творця?

a.О.Шпенглер;

b.Ф.Ніцше;

c.Ю.Хабермас;

d.Н.Бердяєв;

e.К.Ясперс.

 

5. Хто з філософів досліджував проблему відчуження людини від культури?

a. К.Ясперс, Е.Фромм, О.Шпенглер, Е.Тейлор, К.Юнг;

b. В.Біблер, Ф.Ніцше, К.Ясперс, Е.Фромм, А.Камю, З.Фрейд, Г.Маркузе;

c. К.Ясперс, М.Фуко, К.Леві-Строс, О.Шпенглер, М.Хайдеггер;

d. Н.Бердяєв, Е.Фромм, Г.Спенсер, Б.Малиновський, Г.Маркузе;

e. Л.Морган, Ф.Ніцше, З.Фрейд, В.Біблер, Х.Ортега-і-Гассет.

 

6. Хто розробив концепцію “одномірної людини”?

a. М.Хайдеггер;

b. А.Камю;

c. Е.Фромм;

d. К.Ясперс;

e. Г.Маркузе.

 

7. Хто порівнював кожну культуру із “Дволиким Янусом”, обличчя якого однаково напружено обернене до іншої культури і вглиб себе?

a. В.Біблер;

b. М.Бахтін;

c. Г.Померанц;

d. М.Хайдеггер;

e. Ж.-П. Сартр.

 

8. Які науковці досліджували проблему психологічного “незадоволення культурою” і самовідчуження особистості?

a. А.Камю, К.Ясперс, М.Хайдеггер;

b. В.Біблер, М.Бахтін, Г.Померанц;

c. Г.Марсель, Г.Маркузе, Х. Ортега-і-гассет;

d. Ф.Ніцше, Е.Фромм, Н.Бердяєв;

e. З.Фрейд, К.Юнг, Е.Фромм.

 

9. Ким і коли було покладено початок теоретичного розгляду проблеми людського спілкування?

a. М.Хайдеггером;

b. В.С.Біблером;

c. Ф.Ніцше;

d. К.Ясперсом;

e. З.Фрейдом.

 

10. Головним наслідком зростання обсягу вільного часу людини у сучасній культурі, на думку В.Біблера, є:

a. розвиток індустрії відпочинку;

b. творчий саморозвиток особистості;

c. руйнування особистості, зростання безкультур’я;

d. зростання обсягу автоматизованих розваг;

e. посилення ролі маскульту.

 

 

 

 

ТЕМА 7. КУЛЬТУРА. КОНТРКУЛЬТУРА. СУБКУЛЬТУРА

 

Мета: з’ясувати різні наукові підходи у визначенні суті поняття “культурно-історична епоха”, визначити зміст категорій “контркультура” та “субкультура”, схарактеризувати різновиди субкультурних утворень минулих культурно-історичних епох і сьогодення; показати, що контркультурні прояви знаменують собою початок зміни культурно-історичної епохи.

ПЛАН

1.Поняття культурно-історичної епохи.

2.Сутність поняття “контркультура”, її роль у соціокультурному розвитку. 

3.Субкультура як особлива сфера культури та її види.

4.Субкультурні утворення минулих культурно-історичних епох.

5.Сучасні субкультурні утворення.

 

ЛІТЕРАТУРА

•Давыдов Ю.Н., Роднянская И.Б. Социология контркультуры: (Инфантилизм как тип мировосприятия и социальная болезнь). – М., 1980.

•Гуревич П. Философия и культура. – М., 1994.

•Злобин Н.С. Культура и общественный прогрес. – М., 1980.

•Ионин Л.Г. Социология культуры. – М., 1996.

•Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (історія і теорія світової культури ХХ ст.): Навч. посібник. – Х.: Одіссей, 2003.

•Культурология: Учебное пособие / Сост. А.А.Радугин. – М., 1999.

•Петров Д.В. Молодёжные субкультуры. – Саратов, 1996.

•Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник // За ред. М.М.Заковича. – К., 2000.

•Культурология. ХХ век. Словарь. – Санкт-Петербург, 1997.

 

1. Поняття культурно-історичної епохи. Якщо виходити із загальноприйнятого твердження, що цивілізація – це певний етап у культурній еволюції людства, що починається з 3500 р. до н.е. і триває по сьогоднішній день, то у ній можна виділити низку культурно-історичних епох. Критерій виділення культурно-історичних епох може бути різним, залежно від позиції та інтересів дослідника. Раніше в радянській науці переважав формаційний підхід, тобто поділ на культурно-історичні епохи відповідно до зміни супільно-економічних формацій. Видіялилися такі культурно-історичні епохи, як первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична. При цьому підході не враховувалось, що протягом однієї формації може змінюватися духовна атмосфера в суспільстві та існувати декілька культурно-історичних епох. Наприклад, протягом первісно-общинної формації існувало два типи культури: 1) культура збиральництва і мисливства; 2) культура раннього землеробства і скотарства. Протягом феодальної формації існувала культура середньовіччя, культура Відродження, культура бароко і рококо.

При семіотичному підході (семіотика – загальна теорія