Стан аномії

 

 Аномія – (у перекладі з грецької мови) це стан безправності суспільства, беззаконня. Вперше це поняття ввів соціолог Еміль Дюркгейм, підкреслюючи, що девіантна поведінка деяких членів суспільства – цілком нормальне явище.

Я вважаю, що сучасному українському суспільству притаманний стан аномії. Це пояснюється тим, що перехід від тоталітарного режиму до формування нового соціального ладу, відкритого громадянського суспільства, створив в Україні таку ситуацію, яку соціологи називають станом аномії, притаманним власне перехідним суспільствам. Змістом цього процесу є велетенські соціокультурні трансформації, які стосуються також безпосередньо сфери культури. Маються на увазі дві підставові речі: формування нової системи цінностей і норм при збереженні залишків напівзруйнованої старої, а також вироблення нових тилів соціокультурних зв'язків між людьми, між людьми і соціальними інститутами, між ними та державою тощо. На мікрорівні (тобто на рівні окремої особистості) цей стан аномії знаходить прояв у формуванні особи, за виразом Є. Головахи і Н. Паніної, із свідомістю мозаїчно-амбівалентного (тобто внутрішньо-суперечливого) типу. Зрештою такий тип свідомості притаманний в Україні нині не тільки окремій особі, а й широким верствам населення в цілому. У соціологі термін «амбівалентність» уперше використав Р. Мертон, який розглядав двоїстість та суперечливість соціальної позиції особи і групи як прямий наслідок соціальної аномії.

Характеризуючи специфіку посттоталітарної амбівалентності, названі українські соціологи розглядають її сутність у трьох аспектах:

1) у масовій та індивідуальній свідомості взаємовиключні ціннісно-нормативні системи співіснують не як антагоністи, а як узгоджені елементи єдиного типу свідомості й емоційного ставлення до соціокультурної дійсності;

2) суперечливі системи цінностей характерні не для різних соціальних груп і спільнот, конкуренція між якими могла б призвести в кінцевому підсумку до встановлення якоїсь однієї ієрархічної системи, а фактично для кожної з соціальних груп і спільнот;

3) амбівалентність проявляється у суперечливому поєднанні демократичних цілей соціальних перетворень і тоталітарних засобів реалізації демократичних цілей.

Таким чином, криміногенність аномії у сучасному українському суспільстві проявляється у:

• Перевалюванні ціннісності споживання товарів та інформації у суспільних відносинах, що нав’язується та підігрівається за допомогою ЗМІ;
• Формування споживацької психології, яка за відсутності задоволення потреб переростає у кримінальну;
• Значній соціальній стратифікації населення за ознакою матеріального достатку;
• Проблеми відчуження або соціального виключення соціально незахищених верств населення.

У «Поділі суспільної праці» (1893) Дюркгейма аномія розглядається як результат неповного переходу від традиційного суспільства з його механічної солідарністю до органічної солідарності індустріального суспільства. Пояснюється це тим, що суспільний поділ праці, що становить основу цього суспільства, розвивається швидше моральної свідомості. Виникає необхідне усвідомлення існування аномії, що полягає в протиріччі між цілями, з одного боку, і можливостями їх задоволення, з іншого. Внаслідок відчуття індивідуумом свого невизначеного положення в суспільстві відбувається втрата зв'язку з конкретною соціальною групою і в підсумку з усім суспільством, що веде до зростання схильності до відхиляється саморуйнівної поведінки. Дюркгейм відзначав, що особливо сильного ступеня аномія досягає в економічній сфері, де вже панують нові методи господарювання, а нових моральних установок ще не вироблено. Стан аномії випливає з ненормальних форм поділу праці. Її об'єктивні причини – приватні промислові та торговельні кризи, фінансові негаразди та банкрутства, а також антагонізм між працею і капіталом, що випливають з надмірного поділу функцій. Отже, шлях ослаблення аномії не в штучної реставрації інститутів традиційного суспільства з їх патріархальної дисципліною, а в розвитку «ліберального індивідуалізму» нових професійних груп, здатних взяти на себе функції морального контролю та захисту своїх членів від посягань держави. Інакше кажучи, на відміну від фрустрації, що означала повну дезорієнтацію індивідуального, групового і суспільної свідомості, аномія означає повну атрофію, стабільне байдужість і повна байдужість не лише до справжнього, а й до минулого і майбутнього.

Якщо говорити про соціальні дії Вебера то потрібно згадати те що сам вебер Вебер зазначає: «« Діями «ми називаємо дії людини (незалежно від того, носить воно зовнішній чи внутрішній характер, зводиться до невтручання або терплячому прийняття), як і оскільки діючий індивід чи індивіди пов'язують з ним суб'єктивний сенс. «Соціальним» ми називаємо таку дію, яка по передбачуваному дійовою особою або дійовими особами змістом співвідноситься з дією інших людей і орієнтується на нього «.

З визначення випливає, що дія, про яку людина не замислюється не є соціальною дією. Так, до соціальної дії не можна віднести ненавмисне падіння людини або ж мимовільний крик від болю, бо в них просто відсутня розумовий процес. Дія, в якому людина просто не бачить реальної мети, не є соціальною дією. Так, до соціальної дії не можна віднести ненавмисне або неусвідомлене участь людини в тій чи іншій сходці, кампанії, політичної акції, бо в цьому випадку відсутня розумовий процес і усвідомлена цілеспрямована активність.

Якщо ми будемо визначати зв'язок між типами соціальних дій Вереба та станом аномії у суспільстві, то я вважаю, що стан аномії зовсім не взаємопов’язаний з соціальними діями. Стан аномії – це стан беззаконня, а соціальні дії повинні спиратися на встановлені закони та підпорядковуватися під правила суспільства в якому ми живемо. Тому я думаю, що ці два поняття «стан аномії» та «соціальні дії» є словами антонімами, тобто протилежними за значенням.