Трудовий конгрес України (січень 1919 р.) : оцінки публіцистів

Отже, з 33 депутатів Трудового Конгресу від трудової інтелігенції встановлено імена лише 9, а з 88 робітничих депутатів – 12. Щодо решти немає достовірної інформації.

Надзвичайно невпорядкована інформація про депутатів від селянської курії. Наявні джерела не дають змоги встановити більш-менш достовірні відомості про цих делегатів Трудового конгресу.

В Інструкції було вказано, що депутати від ЗУНР у числі 65 осіб обираються «по тій же пропорції, як і на всій Україні» . Однак, практика політичного життя показала неможливість виконання цієї норми. Тому Директорія надала керівництву ЗУНР самостійно формування склад делегації . Врешті, керівництво ЗУНР відмовилося проводити вибори (на це не було часу) чи призначати депутатів (це суперечило поняттю демократії). Натомість, до Києва було спрямовано делегацію у складі 36 осіб, яка, за умови принципової згоди Директорії на збільшення кількості мандатів для ЗУНР, могла приєднатися до Трудового конгресу (що й сталося).

Таким чином, замість 65 осіб ЗУНР на Трудовому конгресі репрезентували 36 осіб. При цьому, один із делегатів – О. Уст- иянович – був одночасно депутатом Конгресу від залізничників.

За різними даними – спогадами та газетними повідомленнями – до Конгресу було обрано від 300 до 400 депутатів.

Так чи інакше Трудовий Конгрес висвітлювали усі українські газети. Значна кількість відгуків мала публіцистичний характер. Трудовий конгрес не викликав такого емоційного піднесення, захоплення у суспільстві, як це було з Всеукраїнським національним конгресом у квітні 1917 р. Найбільшої критики зазнавав «трудовий принцип» формування Конгресу.

Один з найкращих публіцистів тієї доби Сергій Єфремов був наповнений песимізму щодо Трудового Конгресу, гостро критикував вибори до нього. На його думку, терміни виборчої кампанії (два-три тижні) не давали змоги нормально організувати цей процес. Сам принцип виборів «дуже далеко стоїть од єдино демократичних виборів через уселюдне голосування» . Врешті, С. Єфремов назвав Трудовий конгрес «сурогатом народного представництва» та «вигадкою політичної екстраваганції». Дійсно, позицію навіть тих прошарків суспільства, що не були позбавлені права голосу, виявити за такої організації виборів було неможливо: «Хороший справді Трудовий Конгрес буде, коли саме трудова людність пересиділа «всередині» вибори, коли якісь випадкові елементи посилають випадкових людей, часто без надії, чи вони навіть куди слід приїдуть. Ясно, що за того настрою, який характеризують звістки з усіх усюдів, оці вибори наші нагадують колишні вибори по так званих «гнилих містечках» в Англії: сам-один чоловік зробив передвиборче зібрання, сам одбув вибори, сам себе вибрав, – та й край. Яку ж ціну матиме його голос і що він дасть для справжнього упорядкування нашого життя, для порятунку од того жаху, що розлитий кругом стоїть?» .

Єфремов критикує склад Трудового конгресу, зокрема невеликі праву та ліву фракції, а особливо наявність великого центру, що зазвичай перетворюється з тримача «золотої акції» при вирішенні питань на безвільне та аморфне політичне «болото». У есерівській більшості він вбачає загрозу для ефективної роботи Конгресу.

Багато сучасних дослідників говорять про брак політичного, а радше парламентського, досвіду в представників політичної еліти УНР. Цю тенденцію підмітив Єфремов, слухаючи промову голови Трудового Конгресу Семена Вітика на його першому засіданні. На фоні наддніпрянських політиків С. Вітик з його досвідом посла Рейхсрату видавався надзвичайно досвідченим парламентарем, що умів ефективно організувати роботу Конгресу та комісій.

Єфремов не очікує від Трудового конгресу чогось надзвичайного, хоча й залишає за собою право вдатися до остаточних оцінок згодом, коли конгрес приступить до практичної роботи. Висновок, який він зробив після перших ділових засідань доволі промовистий – «Минуле – повне помилок, плани – хаотичні, майбутність – непевна» . Не менш показовою є назва статті, у якій цей висновок прозвучав – «Досить фраз». Єфремов закликає депутатів відмовитися від внутрішніх чвар, адже «ворог під брамою», тобто Україна як самостійна та демократична держава загрожена з боку більшовиків, внутрішньої анархії, непевного міжнародного становища УНР, яку не поспішають рятувати тогочасні світові лідери . Загалом у єфремівській публіцистиці прослідковується критика «пустопорожніх балачок» і «декларацій» та ставиться вимога чітко артикулювати свої плани. Як правило, ці плани владою озвучувались, але були наповнені гаслами, популізмом та неподоланними суперечностями. Наприклад, гострої критики зазнав міністр фінансів УНР за його заяву про запровадження податку «на шовки». Дошкульної характеристики