Туристи як суб’єкти туристичних правовідносин

• Споживчі, що визначають права та обов’язки туристів як споживачів туристичних послуг;
• Спеціальні, що визначають статус туристів як учасників відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності.

Таким чином, основними джерелами правового регулювання питань, пов’язаних із правовим статусом туристів і забезпеченням прав та інтересів туристів в Україні, є Конституція, Цивільний кодекс, Закон України «Про туризм» від 15. 09. 1995 р. № 324/95-ВР (в редакції від 11. 02. 2015 р.), Закон України «Про захист прав споживачів» від 12. 05. 1991 р. № 1023-ХІІ (зі змінами та доповненнями), Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11. 12. 2003 р. № 1382-ІУ.

Але не всі законодавчі акти однозначні. Якщо розглянути права туристів більш детально, можна побачити деякі невідповідності. Право на свободу пересування закріплене як у внутрішньому законодавстві, так і в міжнародних актах. Воно спрямоване на створення гарантій проти невиправданого обмеження можливостей людини пересуватися в межах країни, у тому числі з метою туризму, а також вільно виїжджати за її межі та повертатися в державу. Щодо туризму це право доповнюється й правом на вільний доступ до туристичних ресурсів, яке виключає дискримінацію туристів за будь-якими ознаками, зокрема, залежно від віросповідань, національної приналежності і т. п. (Хартія туризму, 1985 р.)

Водночас, це право не є абсолютним, бо не означає неможливості встановити обмеження, наприклад, пов’язані з повагою до традицій, звичаїв і релігійних вірувань місцевого населення. Наприклад не дозволяється відвідувати більшість храмів та церков туристам, одяг яких не відповідає передбаченим в країні тимчасового перебування нормам моралі.

Разом з тим Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11. 12. 2003 р. № 1382-ІУ, визначаючи порядок реалізації права на свободу пересування, встановлює також і випадки його обмеження. Так, статтею 12 цього Закону передбачено, що свободу пересування може бути обмежено: у прикордонній смузі; на територіях військових об’єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.

Не менш важливим для туристів є право на інформацію, гарантоване Конституцією України (ст. 34), та розширене й деталізоване в Законах України «Про туризм» і «Про захист прав споживачів». Це, перш за все права туристів, передбачені в статті 19-1 Закону Украї ни «Про туризм», в якій вміщені положення щодо інформування споживачів про умови надання туристичних послуг, та статті 20 цього ж Закону – щодо порядку укладення договору на туристичне обслуговування та його істотні умови. На підставі згаданої статті 19-1 турист має право вимагати від туроператора (турагента) інформацію, пов’язану з його майбутньою подорожжю. Причому в зазначеній статті законодавець передбачає і застереження, що така інформація повинна передувати укладенню договору на туристичне обслуговування: основні вимоги до оформлення в’їзних/виїзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в’їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі строк їх оформлення; медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і віку туристів для участі в поїздці; про туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності, сертифікатів відповідності та інші відомості відповідно до законодавства про захист прав споживачів; назву, адресу та контактний телефон представництв туроператора або організації (організацій), уповноваженої туроператором на прийняття скарг і претензій туристів, а також адреси і телефони дипломатичних установ України у країні (місці) тимчасового перебування або місцевих служб, до яких можна звернутися у разі виникнення труднощів під час туристичної подорожі; стан навколишнього природного середовища, санітарну та епідеміологічну обстановку; порядок забезпечення туроператором обов’язкового та добровільного страхування туристів, розмір, порядок і умови виплати страхового відшкодування, а також можливість та умови добровільного страхування витрат, пов’язаних з розірванням договору на туристичне обслуговування за ініціативою туриста, страхування майна; розмір фінансового забезпечення туроператора чи турагента на випадок його неплатоспроможності чи неспроможності (банкрутства) та кредитну установу, яка надала таке забезпечення тощо.

Серед найважливіших прав людини є право на повагу до гідності та право на сповідання своєї релігії. Хартія туризму закликає «не допускати будь-яких дискримінаційних заходів щодо туристів», а принцип 7 Гаазької декларації стверджує: «Безпека та захист туристів і повага до їх гідності є неодмінною умовою розвитку туризму». Забезпечити здійснення цих прав туристів якраз допомагає якнайдетальніше їх інформування щодо законів країни, звичаїв місцевого