«Впровадження технології вирощування нуту в умовах «ПСП «Зоря»Снігурівського району Миколаївської областi

За оцінкою академіка О. А. Бабича (1995) при урожайності зерна нуту 25 ц/га збір протеїну становить 675 кг/га, а жиру 112,5 кг/га, що відповідно більше у порівнянні з горохом при урожайності 30 ц/га на 12 та 53,5 кг/га [1].

Здатність біологічної фіксації азоту з повітря у нуту становить 80 - 150 кг/га, що забезпечує кращим попередником пшеницю озиму [11]. 

Таким чином, у зв’язку із зменшенням вологозабезпеченості та збільшенням тривалості весняних і літніх посушливих періодів нут посівний в умовах Степу в найближчий час може стати альтернативною культурою.

 

Нут відноситьсядо сімейства бобових (FabaceaeLindl.) і родуCicerL. Відомо 39 видів роду Сісеr, які розповсюджені у центральній і західній Азії. У культурі вирощують тільки один видCicerarietinumL., який у дикій природі не зустрічається.Серед зернобобових культур нут відноситься до найбільш посухо- жаростійких, його вирощують навіть поблизу кордонів напівпустель, тому що добре переносить повітряну посуху [6]. Коефіцієнт транспірації у нуту варіює у межах 290—350, тоді як у гороху посівному 400—600, люпину 600—700 [7]. 

До ґрунтів нут менш вибагливий порівняно з горохом і вирощується навіть на піщаних і солонцюватих ґрунтах. За кормовими якісними показниками зерно нуту не поступається зерну гороху. В ньому міститься більше протеїну на 2%, жиру на 3,4%, а перетравність органічної речовини у свиней становить 89%, у той час як у гороху цей показник становить 75% [10] (табл. 1).

Культурний нут (Cicer arietinum L.) – однорічна рослина, достатньо холодостійка, мінімальна температура проростання насіння 4-5°С. За морозостійкістю вона займає перше місце серед зернобобових культур. При помірній зимі і при посіві пізно восени добре перезимовує у фазі проростків під сніговим покривом, витримуючи короткочасне зниження температури повітря до -25°С. Весною після танення снігу проростки витримують заморозки до -16°С, дорослі рослини не гинуть при -8°С[9].

Коренева система – стрижнева з добре розвинутим головним коренем, який проникає у ґрунт на глибину до 100 см і більше. Біля 50% кореневої системи розвивається на глибині до 20 см. На корінні формуються бульбочки з азотфіксуючими бактеріями.

Стебло – прямостояче, з багатьма гілками, штамбової, напівштамбової або розлогої форми. Гілкування починається біля основи стебла або у середній частині в залежності від сорту. Висота рослин коливається від 20 см до 1 м, у середньому 45-55 см, колір зелений, з різними відхиленнями від світло-зеленого до темно-зеленого, з наявністю або відсутністю антоціанової пігментації.

Лист – складний, непарноперистий, складається з 11-17 листочків, їх кількість різна у залежності як від сорту, так і від місця їх знаходження на рослині. Багатолисточкове листя знаходиться у середній частині стебла. Форма листочків еліптична або зворотнояйцевидна, довжина від 9,3 до 20,7 мм, ширина - від 3,5 до 11,3 мм. Колір листя зелений, сизо-зелений або жовто-зелений, іноді з фіолетовим відтінком.

Листя, стебло і стулки бобів покриті дрібними волосками, які відіграють захисну роль для рослини.

Квітка – квітконоси одноквіткові, рідко двоквіткові. Квітки п'ятичленисті, дрібні, колір віночка найчастіше всього білий або фіолетовий, хоча можуть бути варіації рожевого, світло-рожевого, темно-рожевого, блакитного або жовто- зеленого відтінків. Між кольором квіток і насіння існує кореляція, як правило, світле насіння формується на рослинах з білими квітками, темне - з рожевими або фіолетовими.

Плід – біб овально-подовженої, овальної або ромбічної форми, довжиною 1,5-3,5 см, з пергаментним шаром, при дозріванні не розтріскується. Спілі боби окрашені у різні відтінки: у білонасіннєвих сортів солом'яно-жовті, зеленонасіннєвих - зеленуваті, темнонасіннєвих - сизо- фіолетові. Кількість насіння у бобі 1-2, рідко 3.

Насіння – нуту характеризується наявністю носика, поверхня зморшкувата або гладка. Розрізняють три форми насіння: вузлувата, яка схожа на голову барана, округла, тобто горохоподібна і проміжна, яка нагадує голову сови. Колір кожури насіння може бути білим, жовтим, рожевим, сірим, зеленим, світло-коричневим, коричневим, чорним або темно-коричневим, рідко зустрічаються сорти зі строкатим насінням. У вологих умовах вирощування колір кожури насіння має більш темний відтінок, а при сухих - більш світлий. Сім'ядолі зазвичай жовті, різної інтенсивності, у дуже рідких випадках зустрічаються сорти з зеленими сім'ядолями. Маса 1000 насінин коливається від 60 до 700 г. Зазвичай сорти нуту за розміром насіння розподіляються на три групи: дрібнонасіннєв–до 200 г; середньонасіннєві – 200-350 г; крупнонасіннєві – більш 350 г.

Вегетаційний період – нуту триває 80-120 діб у залежності від сорту та умов вирощування. Нут за фотоперіодичною реакцією відноситься до культур тривалого дня, тому при більш пізньому посіві фази вегетаційного періоду рослин скорочуються і зменшується врожай[1].

 

Попередники. Нут невибагливий до попередника, але найбільшу урожайність отримують після зернових культур. Головна умова при розміщенні нуту на полі - слабка засміченість і відсутність багаторічних кореневищних бур'янів.

У свою чергу нут є відмінним попередником для більшості сільськогосподарських культур. Урожайність озимої пшениці після нуту така сама, як після чорного пару, а у деяких випадках навіть перевищує її. Головний критерій, який зумовлює урожайність наступної