Види інформації про злочини проти довкілля та способи її перевірки: проблемні питання

О. Буганов зазначав, що оперативно-роз- шукову діяльність ні за яких умов не можна розглядати як частину регламентованого законом процесу розслідування. Вона в цілому має допоміжний, підсобний характер стосовно збирання доказової, процесуальної інформації. Вона має завдання – вказати, де і як шукати джерела фактичних даних процесуальним шляхом або ж встановити можливі джерела збирання інформації, яка в майбутньому перетвориться на доказову. Оперативно-розшукова діяльність має допомогти обрати ефективні шляхи розкриття і попередження злочинів, провести найбільш ефективні слідчі дії [5, с. 122].

Аналіз практики розслідування показує, що значну частку доказової інформації було отримано в результаті здійснення опера- тивно-розшукової діяльності, яка здійснювалась до порушення кримінальної справи. Недолік сучасного кримінально-процесуального закону в тому, що він обмежує ініціативу в діяльності оперативних підрозділів. Так, стаття 41 КПК України 2012 року вказує: «Оперативні підрозділи... здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора». У такому випадку втрачається принцип наступальності в боротьбі зі злочинністю, зменшується ефективність діяльності оперативних підрозділів. Оперативно-розшу- кова діяльність повинна носити не тільки допоміжний характер, а бути одним із основних засобів забезпечення доказової бази кримінального провадження, допомагати слідчому в перевірці достовірності інформації про злочин, яка надходить [1].

Достатньою кількістю приводів для початку кримінального провадження у справах про злочини проти довкілля може бути наявність в отриманих матеріалах таких даних: а) про характер та обставини події, її наслідки (подія повинна мати ознаки кримінального правопорушення) ; б) про професійну діяльність службових осіб, на яких офіційно покладено обов’язки із забезпечення нормального функціонування об’єкта народного господарства, на якому було вчинено кримінальне правопорушення або є ознаки готування до злочину; в) про мотиви вчинення злочину, якими керувалась особа, яка вчинила ті чи інші незаконні дії.

Аналіз архівних кримінальних справ про злочини проти довкілля дозволяє виділити типові групи приводів для початку кримінального провадження (інакше кажучи, джерел інформації про вчинення кримінального правопорушення) : а) матеріали перевірок органів державного контролю (екологічна інспекція, сільськогосподарська інспекція, ветеринарна та фітосанітарна інспекція, санітарно-епідеміологічна служба) ; б) матеріали, що зібрані працівниками правоохоронних органів, які є результатом проведення оперативно-розшукових заходів (найчастіше – оперативних підрозділів органів внутрішніх справ) ; в) письмові заяви потерпілих від злочинної діяльності;

г) матеріали, що набули публічного характеру (опубліковані в пресі, на інтернет-сай- тах, проголошені по телебаченню, радіо) ;

д) матеріали, які були виділені з інших кримінальних справ.

Відповідно до вимог ст. 94 КПК України 1960 року у випадку, коли в отриманих матеріалах не містилось наявних ознак злочину, виникала необхідність попередньої перевірки інформації про злочин. Перевірка містила в собі наступні заходи: витребування документів; уточнення окремих фактів; отримання пояснень від фізичних осіб, в тому числі від працівників підприємств, установ, організацій (службових і посадових осіб). Із введенням в дію КПК України 2012 року ситуація докорінно змінилась: за наявності будь-якого приводу (заява або повідомлення про кримінальне правопорушення, або самостійне отримання прокурором, слідчим відомостей про злочин з будь-якого джерела) слідчий або прокурор вносить відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і починає розслідування. Тільки після цього починаються перевірочні дії слідчого процесуального характеру, що дозволяють з’ясувати достовірність отриманої ним інформації про вчинення злочину.

До змін у Кримінально-процесуальному кодексі у 2012 році законодавець розрізняв слідчі дії, які були регламентовані нормами КПК України редакції 1960 року, та оперативно-розшукові дії (заходи), які регулювались нормами Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Невідомо, з яких причин законодавець вирішив зруйнувати традиційний підхід до цього питання і поєднав дві форми діяльності (опе- ративно-розшукову і слідчу) в одну форму – слідчу (розшукову). Тепер законодавець визначає: а) слідчі (розшукові) дії (допит, пред’явлення для впізнання, обшук, огляд, освідування особи, слідчий експеримент, призначення експертизи) ; б) негласні слідчі (розшукові) дії (аудіо- і відеоконтроль особи, арешт кореспонденції, зняття інформації з каналів зв’язку, спостереження та ін.).

При вирішенні питання про порядок збирання необхідних фактичних даних про обставини кримінального правопорушення для слідчого завжди постає питання – допускати обізнаність підозрюваної особи про процес збирання інформації про злочин з різних джерел чи здійснювати такий збір інформації в цілковитій таємниці від особи, що підозрюється в скоєнні кримінального правопорушення? Вирішити це питання без урахування конкретних обставин справи слідчому неможливо і прийняття такого рішення є виключно індивідуальним при кожному кримінальному провадженні.

У спеціальній літературі зазначається, що слідчий сам вирішує, які матеріали справи слід зробити надбанням гласності, а які зберігати у таємниці.

При проведенні перевірки достовірності криміналістичної інформації великого значення набуває залучення слідчим спеціалістів з екологічних питань, що дозволяє своєчасно визначити коло обставин, які мають значення для виявлення ознак злочину проти довкілля, вірно оцінити зібрані доказові матеріали, вжити необхідних заходів для закріплення слідів злочину. Інколи для висновку слідчого про ознаки злочину проти довкілля необхідна думка фахівців. Вона може бути отримана у вигляді акта ревізії або висновку відомчої експертизи.

До основних заходів щодо перевірки інформації про злочин проти довкілля ми відносимо: а) встановлення джерела інформації; б) встановлення підвідомчості, підконтрольності певному державному органу тієї сфери екологічних відносин, яку порушив злочин; в) встановлення ступеня вірогідності інформації про злочин; г) дослідження відомчих нормативних актів (наказів, інструкцій, положень, методик), які регламентують