Використання ігрових прийомів у навчанні фонетики молодших школярів

Ігровий прийом – організований прийом, що вимагає напруги емоційних і розумових сил та завжди припускає ухвалення рішення – як діяти, що сказати, яким чином перемогти. Бажання вирішити ці питання загострює розумову діяльність учнів. А якщо учень при цьому говорить іноземною мовою, це відкриває багато навчальних можливостей. Більше того, слабкий у мовній підготовці учень може стати першим у грі: спритність і кмітливість тут є більш важливим, чим знання предмета. Почуття рівності, атмосфера захопленості й радості, відчуття посильності завдань – все це дає можливість перебороти незручність, що заважає вільно вживати слова чужої мови, і позитивно позначається на результатах навчання.

Німецький психолог К. Гросс, першим наприкінці XIX ст. зробив спробу систематичного вивчення ігрових прийомів, називаючи їх споконвічною школою поведінки [19]. Для нього, якими б зовнішніми або внутрішніми факторами ігрові прийоми не мотивувалися, їх зміст полягає в тому, щоб стати для дітей школою життя.

Непомітно засвоюється мовний матеріал, а разом із цим виникає почуття задоволення. О. Леонтьєв експериментально довів, що в цілому немає підстав бачити в наявності або відсутності здатностей до іноземної мови пояснення й тим більше, виправдання успішності або неуспішності оволодіння іноземною мовою [18]. Будь-яка нормальна дитина може й повинна опанувати іноземну мову і вільно користуватися нею у спілкуванні. Видатний дослідник ігрового прийому Д. Ельконін вважає, що ігровий прийом є соціальним за своєю природою і спроектованим на відбиття світу дорослих [8]. Називаючи ігровий прийом «арифметикою соціальних відносин», науковець розглядає ігровий прийом як засіб, що виникає на певному етапі, як одну із провідних форм розвитку психічних функцій і способів пізнання дитиною світу дорослих [9].

Російський письменник Ю. Нагибін так оцінює значення ігрового прийому: «Під час використання ігрового прийому, виявляється характер дитини, її погляди на життя, її ідеали» [2, с. 24-29]. У роботах Я. Коменського відзначалося, що за допомогою ігрових прийомів легше здійснюється залучення у навчальну діяльність [11].

Завдяки ігровим прийомам, діти, самі того не усвідомлюючи, у процесі навчання наближаються до вирішення складних життєвих проблем.

К. Ушинський, автор теорії духовного розвитку дитини в ігровому прийомі, уперше висунув ідею про використання ігрового прийому в загальній системі виховання, у справі підготовки дитини через ігровий прийом до трудової діяльності. К. Ушинський стверджував, що в ігровому прийомі поєднується одночасне прагнення, відчуття і уявлення [19].

Психолого-педагогічні дослідження, що проводяться неодноразово, показали, що у дитини можуть бути сформовані досить складні форми аналізу і синтезу властивостей сприйняття об'єктів, зіставлення і узагальнення спостережуваних явищ, розуміння найпростіших зв'язків та їх взаємозалежностей [2]. Джерелом пізнання школяра є чуттєвий та інтелектуальний досвід. Але слід зазначити, що такий досвід може бути об'ємним, але не впорядкованим, неорганізованим. Направити його в потрібне русло покликаний педагог, який не тільки знає, чому вчити дитину, але і як навчати, щоб навчання було розвиваючим. Тому потреби нинішнього часу вимагають від вчителя перебудови в змісті і формах роботи з дітьми, творчих зусиль, пошуку нових підходів до кожної дитини з урахуванням його рівня розвитку, особливості нервової системи та здібності до засвоєння знань, активного використання наукових досягнень у галузі педагогіки і психології [9].

Психологічні і фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, зокрема пластичність мозку, гнучкість мозкових механізмів мовлення, що сприяють швидкому і якісному запам’ятовуванню, на основі якого легко реалізується перенесення в різні ситуації спілкування, підвищена чутливість, яскраво виражені імітативні здібності, які підкріплюються здатністю до наслідування, – передумови вивчення молодшими школярами іноземних мов.

Психологи Дж. Брунер, Л. Виготський, С. Рубінштейн вважають, що у шкільному віці використання ігрового прийому все ще залишається важливим засобом формування вмінь і навичок у житті дитини [38]. Оскільки гра, навчання і праця – основні види діяльності в житті людини, а перехід від однієї до іншої – це взаємодія їх попередніх і наступних форм, то вибір ігрового прийому і оптимальної форми навчання на початковому етапі є цілком виправданим.

Під прийомом розуміється елементарний методичний вчинок, спрямований на вирішення конкретної задачі викладання на певному етапі практичного заняття [1].

Ігрові прийоми − прийоми, що мають навчальний і розвиваючий характер, розширюють кругозір учнів, стимулюють їх пізнавальний інтерес, формують різні вміння і навички, сприяють психологічному розвитку.

Ігровим прийомам властиві чотири головні риси:

1) вільна розвиваюча діяльність, що використовується заради задоволення від самого процесу діяльності, а не тільки від його результату;

2) творчий, значно імпровізаційний, дуже активний характер цієї діяльності;

3) наявність прямих або непрямих правил, що відбивають зміст ігрового прийому, логічну й тимчасову послідовність розвитку;

4) присутність навчального характеру [17].

Рухливий ігровий прийом на уроках іноземної мови має використовуватися з навчально-виховною метою. Ігрова форма занять створюється за допомогою спеціальних прийомів та ситуацій, які виступають як засіб пробудження, стимулювання учнів до пізнавальної діяльності. Кожний ігровий прийом повинен мати завдання для виконання, які подаються в найрізноманітніших формах з широким діапазоном ускладнень. Поступове зростання труднощів у розв'язанні ігрових завдань дає змогу дитині прогресувати, розвиваючи свої творчі здібності, самоактуалізувати себе як творчу особистість. Реалізація цієї ідеї