Застосування ігрового та змагального методу на уроках фізичної культури з волейболу

Постанова проблеми. У зв’язку з різким погіршенням станом здоров’я і малорухливим способом життя школярів потрібно шукати нові методи заохочення до занять фізичної культури.

Використання цих методів на уроках з волейболу не є випадковим, так як волейбол – це один з найпопулярніших видів спорту, яких отримав всесвітнє визнання. Багаточисленний інтерес до цього виду спорту пояснюється його доступністю, великим спектром емоцій, отриманих під час гри, і можливістю використовувати його для різних вікових груп. Дослідження ефективності застосування ігрового і змагального методів сприятиме підвищенню мотивації і інтересу до занять фізичними вправами.

Мета досліджень. Особливості застосування ігрового та змагального методів на уроках фізичної культури з волейболу.

Виклад основного матеріалу. Різноманітність рухових навичок і дій, різних за координаційної складності та інтенсивності, сприяють розвитку рухових якостей, допомагає виробляти такі життєво-важливі фізичні якості як спритність, швидкість, витривалість. Заняття волейболом зміцнюють дихальну і серцево-судинну системи, допомагають знижувати психологічну втому. Систематичні заняття спортивними іграми дають значний і різноманітний ефект. Вони сприяють розвитку основних фізич них якостей. Заняття ними дають можливість у поєднанні з іншими видами спорту позитивно впливати на здоров’я. Сучасний волейбол пов'язаний з високою інтенсивністю навантажень, стійкістю, розподілом і перемиканням уваги, максимальною швидкістю реагування гравців, зорово-моторної координацією, тонкою диференціацією м'язово-рухових відчуттів, простору і часу сприйняття різних рухів [3].

А. В. Бєляєв вважає, що чим вище рівень розвитку координації рухів, чим ширше і різноманітніше діапазон рухових можливостей сполучного гравця, тим впевненіше він володіє руховим апаратом, що дає йому можливість швидко, точно і своєчасно виконати передачу для нападаючого удару. Велике значення для диспетчера має вміння бачити м'яч, партнерів, швидко приймати рішення і настільки ж швидко переходити від одних необхідних дій до інших [1]. В ході гри безперервно змінюється ситуація, яка потребує швидкості орієнтування і моментального здійснення рішень. До того ж точність виконуваних рухів повинна бути максимальною, інакше неминучі технічні помилки. Цілий ряд технічних прийомів волейболіст виконує в безопорному положенні, що пред'являє високі вимоги до діяльності вестибулярного апарату. Це вимагає високого розвитку спеціальної спритності і точності рухів у просторі.

Чотири рівня координаційних здібностей за Берштейном[2].

Рівень «А» – Рівень тонусу і постави. Цей рівень не передбачає у людини ніяких рухів і навіть по відношенню до поз.

Дії рівня «А» – і в ролі ведучого і в ролі фонового – майже повністю незадовільні.

Рівень «В» – Рівень м'язово-суглобових зв'язок (рівень синергії). Він забезпечує різноманітні локомоції. Завдяки тісному зв'язку цього рівня, під його управлінням відбувається організація рухів у часі, управління ритмом руху, між м’язова координація, циклічність при ритмічних рухах, пластика рухів.

Рівень «С» – Рівень простору. Він забезпечує, по-перше, точне об'єктивне сприйняття зовнішнього простору при співпраці всіх органів почуттів, що опираються на колишній досвід, що зберігається пам'яттю. По-друге, це свого роду володіння цим зовнішнім навколишнім простором. Те складне, тонке розчленоване з'єднання, або синтез, на якому покоїться робота рівня «С» називають просторовим полем. Його характеризують такі властивості, як спільність і однорідність, здатність сприймати розміри і відстані, форми предметів, кути і напрямки.

Рівень «Д» – Рівень дій. Під діями слід розуміти послідовні рухи, спрямовані на вирішення певного рухового завдання. Цей рівень забезпечує сенсорні корекції і управляє побудовою рухових навичок.

Всі перераховані якості найкраще виховувати у дітей шкільного віку з початком вивчення програмного матеріалу з волейболу ігровим і змагальним методами.

Характеристика ігрового методу. Поняття ігрового методу у сфері фізичного виховання відображає методичні особливості гри. 

Ігровий метод у фізичному вихованні характеризують такі риси:

• сюжетно-рольова основа.
• відсутність жорсткої регламентації дій, широкі можливості для прояву творчих можливостей.
• у більшості ігор відтворюються досить складні, яскраві, емоційно забарвлені людські відносини, як типу співробітництва, взаємодопомоги, взаємовиручки, так і типу суперництва, протиборства.

Перед ігровим методом висуваються наступні завдання:

• забезпечення підвищеної зацікавленості школярів в руховій діяльності;
• забезпечення меншої психічної стомлюваності в порівнянні з вправами монотонного характеру;
• забезпечення комплексного розвитку рухових здібностей;
• виявлення особистісних особливостей займаються і ефективний вплив на формування моральних, морально-вольових та інтелектуальних рис особистості.

На уроці фізичної культури ігровий метод фізичного виховання застосовується головним чином у формі рухливих ігор. Як зауважує Ж. К. Холодов, у процесі ігор у дітей формуються поняття про норми громадської поведінки, а також виховуються певні культурні навички [5]. Однак гра приносить користь тільки тоді, коли вчитель добре ознайомлений з педагогічними завданнями (виховними, оздоровчими та освітніми), які розв'язуються під час гри, з анатомо-фізичними та психологічними особливостями учнів, із методикою проведення ігор, дбає про створення й додержання відповідних санітарних умов.

За В. Д. Ковальовим: «Важлива умова успішності ігрової діяльності – розуміння змісту й правил гри. Пояснення їх можна доповнити показом окремих прийомів і дій. … Перед тим як вибрати певну гру, слід поставити конкретне педагогічне завдання, розвиток і фізичну підготовленість, якому вона сприяє, враховуючи склад учасників, їх вікові особливості» [4].

Характеристика змагального методу. Змагання, як і гра, відноситься до числа широко розповсюджених суспільних явищ. Воно має дуже велике значення як спосіб організації та стимулювання діяльності в самих різних сферах життя. Основна, визначальна риса змагального методу – конкурентне зіставлення сил в умовах упорядкованого суперництва, боротьби за першість чи, можливо, високе досягнення. Фактори суперництва в процесі змагань (офіційне визначення переможця, заохочення за досягнуті результати пропорційно їх рівню, визнання суспільної значимості досягнень, відсів менш сильних при багатоступеневих змаганнях, першостях і т.д.) створюють особливий емоційний і фізіологічний фон, який посилює вплив фізичних вправ і може сприяти максимальному прояву функціональних можливостей організму, як правило, більш значного, ніж при зовні аналогічних не змагальних навантаженнях (в даний час це показано багатьма дослідженнями). Змагальний метод застосовується при вирішенні різноманітних педагогічних завдань: виховання фізичних, вольових і моральних якостей, вдосконаленні умінь, навичок, формуванні здатності раціонально використовувати їх в ускладнених умовах.

Змагальний метод виключає примус до вчення: навчання йде через гру і змагання. Особливості застосування полягають в тому, що «... кожен урок починається з підготовчої частини, тобто на уроці фізкультури все починається з побудови учнів. Дається завдання на перестроювання за часом (хто швидше по відділеннях). Стройові і порядкові вправи даються на техніку виконання за групами (чия група допустить найменше помилок). Потім йдуть загально-розвиваючі вправи. Діти змагаються на виконання більшої кількості вправ за певний проміжок часу».

 

 

1. Ігрова та змагальна діяльність, як форма і метод навчання школярів, є найбільш продуктивним напрямком у навчально-виховному процесі в сучасній методиці фізичного виховання. Ігровий і змагальний метод завжди приваблює і радує дитину.
2. Ігровий і змагальний методи використовуються в процесі фізичного виховання для комплексного вдосконалення фізичних якостей, тому що в ігровому і змагальному методі присутні сприятливі передумови для розвитку спритності, сили, швидкості, витривалості.
3. Ігровий і змагальний метод необов'язково повинні бути пов'язані з загальноприйнятими спортивними іграми, наприклад футболом, волейболом або рухливими іграми. Вони можуть бути застосовані на базі будь-яких фізичних вправ.
4. Ігровий і змагальний методи в силу всіх притаманних їм особливостей використовуються в процесі фізичного виховання не стільки для початкового навчання рухам або виборчого впливу на окремі фізичні здібності, скільки для комплексного вдосконалення рухової діяльності в ускладнених умовах.

 

 

Застосування даних методів завжди повинно бути науково обґрунтовано; ретельно повинні бути підібрані засоби, у відповідності з поставленими завданнями. Будь то гра або змагання, необхідно пам'ятати про те, що в процесі цієї діяльності повинні обов'язково вирішуватися як мінімум три групи завдань: оздоровчі, виховні та освітні, тому всі ігри та змагання, що проводяться на уроках фізичної культури повинні відповідати поставленим цілям і завданням, і ні в якому разі не суперечити їм.

 

 

1. Беляев А. В. Тренировка связующего игрока: Методическое пособие / А. В. Беляев. – М., 1997. – 28 с.
2. Берштейн Н. А. О ловкости и ее развитие /Н. А. Берштейн. – М. : Физ-культура и спорт. – 1991. – 228 с.
3. Гуров А. Методика специальной подготовки волейболистов для повышения их вестибулярной устойчивости /О. Гуров, П. К. Лисов, И. А. Лисов // XXXII научная конференция студентов, аспирантов и соискателей МГАФК: тезисы докладов. – Малаховка, 2008. - Вып. 17. – С. 137-140.
4. Ковалев В. Д. Спортивные игры /В. Д. Ковалев. – М: Просвещение, 1988. – 310 с.
5. Холодов Ж. К. Теория и методика физического воспитания и спорта /Ж. К. Холодов, В. С. Кузнецов М: Академия, 2003. – 480 с.