Інвестиції і збереження

У реальності фактичний розподіл доходу показаний лінією ОАВСДЕ. Чим більше відхиляється ця лінія, або крива Лоренца, від лінії ОЕ, тим більша нерівність у розподілі доходів. Якщо ми поділимо заштриховану площу на площу трикутника ОFЕ, то отримаємо показник, який відображає ступінь нерівності в розподілі доходів. Якщо площу заштрихованої ділянки графіку позначити буквою Т, то можна отримати наступне відношення:  , де G – показник, який вимірює ступінь нерівності в доходах.

Цей показник (G) у економічній теорії називається коефіцієнтом Джіні, на ім'я італійського економіста і статистика Коррадо Джіні (1884-1965). Очевидно, чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша площа фігури Т, і, отже, тим більше коефіцієнт Джіні буде наближатись до 1. В Україні коефіцієнт Джіні в 2000 р. становив 0, 359, що характеризує нерівність розподілу доходів. В інших країнах на початку 2000-х років цей показник складав: в Японії – 0, 270, Швеції – 0, 291, ФРН – 0, 295, США – 0, 329, Бразилії – 0, 565.

Одним із найбільш часто вживаних показників диференціації доходів є децильний коефіцієнт, який виражає співвідношення між середніми доходами 10% найбільш високооплачуваних громадян і середніми доходами 10% найменш забезпечених. У розвинутих країнах верхня межа коефіцієнту становить 7, а його наближення до 10 вважається небезпечним, тому що соціальна стабільність у країні ставиться під загрозу. В 2005 році децильний коефіцієнт становив у США – 6, у Швеції – 3, у Росії – 16, в Україні – 14, 5.

Диференціація доходів населення породжує існування такої соціально-економічної проблеми як бідність. Бідність – це не лише рівень поточних доходів, а й майновий статус, спосіб життя та обумовлені цими складовими соціальна психологія і нестабільність відповідних соціальних груп. Бідність вимірюється через прожитковий мінімум, який встановлюється через:

• використання даних про бюджет сім'ї працюючого;
• враховується вартість основних предметів споживання (бідні сім'ї в високорозвинутих країнах 1/3 свого доходу використовують на харчування, в Україні – більше 50%).

Величина прожиткового мінімуму в різних країнах далеко не однакова і вона постійно змінюється. Те, що вважається бідністю для США, є багатством для країн Азії, Африки і багатьох людей України.

Різні економічні школи звертали увагу на проблему диференціації доходів і зокрема бідності людей. Д. Рікардо теоретично обгрунтував, що розвиток економіки неминуче супроводжується зростанням бідності для більшості людей. Він вважав, що при обмежених у своєму зростанні соціальних благах (закон спадної віддачі) один соціальний клас здатний збільшувати споживання тільки за рахунок інших. Ці погляди поділяли всі, хто був прихильником теорії Д. Рікардо, хоча вони були помилковими. Капіталісти-підприємці вважали, що економічні реформи не покращать становища трудових мас людей і при цьому посилались на авторитетну думку Д. Рікардо. Соціалісти, враховуючи висновки Д. Рікардо, проповідували тезу, що капіталізм потрібно зруйнувати революційним щляхом. Д. Рікардо на початку ХІХ ст. не міг повною мірою спрогнозувати вплив на суспільне виробництво досягнень НТР і змін у структурі виробництва.

К. Маркс і Ф. Енгельс у роботі «Маніфест Комуністичної партії» висунули тезу про те, що з розвитком капіталізму «багаті стають багатшими, а бідні біднішими». Цей висновок був зроблений на основі теорії додаткової вартості й прибутку як «нетрудового» доходу капіталістів. Створювана робітниками вартість ділиться на необхідний продукт (належить працівникам) і додатковий продукт (належить капіталістам). Прагнення до наживи у капіталістів, на думку К. Маркса, безмежне. Тому з розвитком капіталізму додатковий продукт буде зростати за рахунок необхідного, що виражається у посиленні ступеня експлуатації робочої сили і погіршенні матеріального і соціального стану пролетаріату. Всупереч пророцтвам К. Маркса заробітна плата не знижувалась, а зростала, матеріальне положення робітників із розвитком капіталізму покращувалось. І взагалі, історія суспільства розвивалась не за сценарієм, написаним К. Марксом.

Чому ж існує нерівність доходів, які причини обумовлюють її? Раніше в лекціях ми вже відзначали, що ринкова система етичних норм у розподілі доходів не визнає. Характер капіталістичної економіки цілком допускає високий ступінь нерівності доходів. Але є й інші фактори, шо сприяють цій нерівності.

Відмінності у власності, які породжені отриманням спадщини, або є результатом підприємницького успіху (переважає право наслідування). Між особами, що володіють власністю, а отже, отримують дохід від неї, існує нерівність. Саме доходи від власності визначають становище домогосподарств у диференціації доходів. Право спадковості і той факт, що «багатство породжує багатство», посилює роль, яку відіграє нерівність володіння власністю у збільшенні нерівності доходів.

Відмінності в оплаті праці, які породжені існуванням професійної неоднорідності працюючих. Ставки заробітної плати залежно від професій дуже відрізняються. Середню заробітну плату складно визначити, як і середню людину. Керуючий автомобільною компанією може заробляти 500 тис. дол. за рік, а клерк – 8 тис. дол., сільськогосподарський робітник – 6 тис. дол., на одній фабриці кваліфікований робітник може заробляти 1000 дол. за тиждень, а некваліфікований – 300 дол. за той же час. У цілому диференціація ставок заробітної плати пояснюється взаємодією попиту і пропозиції на конкретний вид праці. Якщо пропозиція праці дуже висока, то існує тенденція до зниження рівня заробітної плати, і навпаки (більш детально про це мова буде йти в курсі мікроекономіки).

Відмінності у особистих здібностях.