Інвестиції і збереження

Всі три складові частини платіжного балансу – рахунки поточних операцій, руху капіталів і офіційні резерви – повинні у сумі скласти 0. Якщо дефіцит балансу поточних операцій менше активу балансу руху капіталів, то запаси іноземної валюти у центральному банку збільшуються. Скорочення офіційних резервів показує масштаби дефіциту платіжного балансу країни (сальдо поточних операцій і руху капіталів). Зростання офіційних резервів показує величину активного сальдо платіжного балансу.

Міжнародна статистика свідчить, що платіжні баланси країн світу постійно знаходяться в нерівновазі, тобто сальдо поточних операцій і сальдо підсумкового балансу не рівні нулю і тому балансуються рухом капіталів і державними валютними резервами. Нерівновага платіжних балансів стала характерною рисою сучасного економічного життя. У другій половині ХХ – початку ХХІ ст. темпи зростання світової економіки були, напевне, рекордними за всю історію людства. На цьому фоні нерівномірність економічного розвитку окремих країн стала проявлятись більш чітко. Так, посилення позицій Японії і Німеччини в світовій економіці супроводжується позитивним сальдо поточного платіжного балансу цих країн. Інакше кажучи, різке порушення рівноваги в світовій економіці викликає різку нерівновагу в платіжних балансах.

Нерівновага платіжного балансу країни викликає ряд наслідків для її економіки. Стабільно позитивне сальдо балансу поточних операцій зміцнює позиції національної валюти і одночасно дозволяє мати стійку фінансову базу для вивозу капіталу із країни. Стабільний дефіцит платіжного балансу послаблює позиції національної економіки і підштовхує країну до все більшого залучення іноземного капіталу. Якщо подібний приплив капіталу здійснюється не через довгострокові підприємницькі інвестиції (прямі й портфельні), а через довгострокові державні й приватні банківські позики, то це веде до швидкого збільшення зовнішнього боргу країни і виплат по ньому. Країна починає жити в кредит.

Сильні коливання сальдо балансу поточних операцій (у той чи інший бік) викликають несприятливі для країни наслідки. Так, різке збільшення позитивного сальдо створює базу для швидкого зростання грошової маси і, отже, стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо викликає «обвальне» падіння обмінного курсу, що вносить хаос у зовнішньоекономічні операції країни. Тому коли мова йде про рівновагу платіжного балансу, то в центрі уваги опиняється перш за все дефіцит поточного платіжного балансу і сильні коливання його сальдо.

Таким чином, не можна однозначно стверджувати, що дефіцит це завжди негативне явище для економіки, а активний платіжний баланс – позитивне. Наприклад, великий дефіцит у товарній торгівлі можна розглядати як негативне явище – виробники, можливо, втрачають конкурентноздатність на світових ринках, виникають труднощі з реалізацією товарів за кордоном і т. ін. З іншого боку, торговий дефіцит не є несприятливим із точки зору споживачів, які отримують більше товарів за рахунок імпорту.

Бажаність активу або дефіциту платіжного балансу залежить від: 1) обставин, які викликають їх; 2) стійкості протягом певного часу. Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому стійкі або тривалі дефіцити платіжних балансів, які повинні фінансуватися за рахунок цих резервів, неминуче призведуть до їх вичерпання. У цьому випадку країні прийдеться здійснювати заходи для коректування платіжного балансу (перебудова народного господарства на макрорівні, використання торгових бар'єрів і т. ін.).

Існує декілька основних методів державного впливу на стан платіжного балансу. Перший – це прямий контроль, включаючи регламентацію імпорту (через кількісні обмеження, наприклад), митні й інші збори, заборона або обмеження на переказ за кордон доходів з іноземних інвестицій і грошових трансфертів приватних осіб, різке скорочення безоплатної допомоги, вивозу короткострокового і довгострокового капіталу й ін. Подібні заходи прямого контролю часто викликають труднощі для багатьох фірм країни і, відповідно, сприймаються вороже.

У короткостроковому плані прямий контроль дає позитивний ефект. У довгостроковому періоді ефект від цих заходів суперечливий, так як створюються «тепличні умови» для місцевих виробників, понижується інтерес іноземних інвесторів до країни із-за заборони на переказ їх доходів, виникають труднощі з залученням іноземних спеціалістів, створюються перешкоди для розширення за кордоном бізнесових структур вітчизняних експортерів.

Але ж не викликає ворожості, а навпаки вітається вітчизняними фірмами такий прямий захід, як субсидування експорту. Однак цей захід дорогий, і тому його використання часто пов'язане зі станом бюджету країни. Так, навряд чи стан державного бюджету України дозволить їй у найближчому майбутньому субсидувати експорт (щонайменше – активний).

Другий метод державного впливу – дефляція (тобто боротьба з інфляцією), яка націлена на вирішення внутрішньоекономічних завдань, але в якості ефекту покращує і стан платіжного балансу. Вважається, що традиційні для дефляційної політики наслідки – зниження обсягу виробництва, інвестицій і доходів – ведуть до скорочення імпорту і зростання резервних можливостей для нарощування експорту. Звичайне для дефляції підвищення облікової ставки стимулює залучення в країну короткострокового капіталу, що покращує показники платіжного балансу.

Однак є й інша точка зору: дефляція зменшує експорт і веде до зростання імпорту. При дефляції підвищується обмінний курс національної валюти, що збільшує можливості імпортерів. Для експортерів високий курс їх національної валюти означає, що вони при обміні експортної виручки отримують менше національної валюти, а це аж ніяк не стимулює налагодження експорту.

Третій важіль впливу держави на платіжний баланс – зміни валютного курсу. Але про це буде йти мова у наступному питанні.