Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації та активізації інтеграційних процесів

 

Рис. 1. Національна інноваційна система та міжнародна конкурентоспроможність

 

Автором досліджено, що протягом останніх тридцяти років ХХ століття чітко виокремилася одна із головних закономірностей суспільного розвитку – випереджальний розвиток сфери послуг у порівнянні із матеріальним виробництвом. Зазначено, що власне в галузях послуг формуються ключові фактори підвищення конкурентоспроможності країни, а саме – застосування результатів новітніх досягнень у сфері інформаційно-комунікаційних технологій та інтелектуалізація праці, що передусім зумовлено такими чинниками: інформація стає одним із найважливіших факторів виробництва; швидке поширення інформації при низьких витратах і можливість скорочення інформаційного розриву як всередині країни так і в міжнародній системі; технології та засоби поповнення, нагромадження, передачі, обробки й використання інформації є також засобами для створення нових товарів; інформаційні технології спричинили появу електронних торговельних операцій та нового глобального ринку, який відкриває широкі можливості для підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання завдяки розширенню кількості потенційних споживачів та багато іншого.

Проведені автором дослідження та аналіз зовнішньоекономічної діяльності показали, що українська держава опинилась у міжнародному конкурентному середовищі, до якого національна економіка виявилась непідготовленою. Про це свідчать останні місця в рейтингу ВЕФ щодо мікро- та макроконкурентоспроможності. Неконкурентоспроможність вітчизняної продукції, нераціональна структура виробництва, неефективне використання факторів виробництва, низький внутрішній попит, незадовільна мотивація щодо підвищення ефективності виробництва, несприятливий інноваційно-інвестиційний клімат, нерівномірний розвиток регіонів – основні чинники, що зумовили незадовільний стан зовнішньоекономічних зв’язків нашої країни. Сировинна структура експорту, імпорт, який не відповідає макроекономічним потребам, значна залежність економіки від зовнішньоекономічних зв’язків та кредиторська заборгованість перед іноземними суб’єктами, пасивне сальдо торговельного балансу, неефективна фіскальна політика та інші негативні явища зумовлюють актуальність пошуку шляхів експортного потенціалу.

У роботі доведено, що частка експорту наукомістких галузей у структурі ВВП є одним із визначальних показників конкурентоспроможності економіки країни. Зміни в структурі експорту товарів та послуг свідчать про домінування тенденції його деіндустріалізації та прогресуючої втрати Україною, під впливом зовнішнього конкурентного середовища свого виробничого і науково-технічного потенціалу. Підтвердженням служить суттєве зменшення в експорті частки високотехнологічних товарів.

Як відомо, за методиками міжнародних організацій до високотехнічних товарів відносять: аерокосмічне обладнання, інформаційні технології, електронні товари, ліки, прилади та електрообладнання; до середньо технологічних – автомобілі, хімічні товари, неелектричне обладнання, кольорові метали, що в державній системі оцінки, на жаль, досі не враховувалось. У роботі розраховано частку високотехнологічних товарів у загальному обсязі експорту згідно зі статистичними даними та у товарних групах по ТН ЗЕД, який у 2002 році становив 4, 5%, тоді як у висококонкурентоспроможних країнах він складає 35-70%. Високотехнологічні товари в загальному обсязі імпорту України становлять 8, 1%. Розрахований коефіцієнт покриття імпорту високотехнологічних товарів експортом, який зростав і в 2002 р. становив 0, 6 (у 1996 р. – 0, 42). Технологічні послуги (наукові і конструкторські розробки), при надзвичайно малому значенні середньої їхньої частки в загальному обсязі експорту та імпорту послуг, мали у 2002 р. низький коефіцієнт покриття імпорту експортом – 0, 04, а для інформаційних послуг – 0, 6. Це свідчить про низьку конкурентоспроможність окресленого виду економічної діяльності держави і необхідність пріоритетного фінансування цієї сфери.

Автором запропонована Державна програма розвитку експорту, яка має бути пов’язана із заходами, що гарантують постійний розвиток продуктивності факторів виробництва країни в міжнаціональному масштабі і спрямована на формування й утримання інноваційних переваг держави. На перших етапах доцільно орієнтуватись на існуючий експорт, зберегти експортний потенціал металургійного комплексу і хімічної промисловості, використовуючи природні конкурентні переваги, а також високий потенціал у певних технологічних галузях економіки, і формувати наукомісткий високотехнологічний сегмент українського експорту. Необхідно прийняти кардинальні програми, націлені на завоювання ринків певних товарів і послуг, на які у нас є конкурентні переваги та певні наробки. В цих програмах всі затрати, як і фінансові результати, необхідно розглядати у зв’язку із вступом в СОТ, митними тарифами і торговельною політикою в цілому.

У роботі зазначається необхідність активної участі у світовому поділі праці для створення сприятливих умов розвитку економіки, забезпечуючи відповідність зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам. Розрахований ефект та спрогнозований результат найповнішого входження економіки нашої країни у міжнародні економічні відносини та підвищення її ефективності у міжнародній торгівлі. Доведено, що вступ до СОТ сприятиме розширенню доступу вітчизняних товарів на світові ринки, можливості застосування механізмів цієї організації для захисту національних економічних інтересів. Для здійснення цього необхідні кардинальні зміни в зовнішньоекономічному законодавстві, вдосконалення тарифної, фінансової, інвестиційної бази відповідно до міжнародних норм і стандартів. А інтеграція у світову економічну систему дасть змогу державі користуватись усіма перевагами міжнародного економічного співробітництва.

У розділі 4 “Розвиток економічного потенціалу України, як необхідної умови зростання її міжнародної конкурентоспроможності” автором досліджується науково-технічний рівень національного виробництва та його вплив на конкурентоспроможність, а також аналізуються регіональні, соціальні та фінансові аспекти формування високого