Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації та активізації інтеграційних процесів

Автор, дослідивши сучасні підходи відомих вітчизняних та зарубіжних економістів до визначень категорії “конкурентоспроможність країни”, виявив різні точки зору щодо цієї дефініції та її недостатню повноту і обґрунтованість, а саме: як політико-економічну концепцію розглядали конкурентоспроможність П. Рапкін, Дж. Странд; довгострокове зростання – Дж. Сакс, М. Портер; як властивість економіки – Р. Фатхутдінов, І. Спіридонов; як спроможність країни утримувати свою присутність на міжнародних ринках – науковці Всесвітнього економічного форуму, В. Андріанов, К. Штальман та інші. Це дало змогу автору обґрунтувати власне визначення категорії “міжнародна конкурентоспроможність країни”, а саме: “міжнародна конкурентоспроможність країни” характеризується своєю системністю і полягає у здатності країни займати і утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку завдяки потужному економічному потенціалу, що забезпечує зростання економіки на інноваційній основі; розвинутій системі ринкових інститутів; володінні значним інтелектуальним капіталом, інвестиційними ресурсами; гнучким реагуванням на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікацією виробництва, максимально відстоюючи реалізацію національних інтересів заради економічної безпеки та високих стандартів життя населення.

Автором доведено, що дуже важливе місце при оцінюванні міжнародної конкурентоспроможності країни займає і категорія “конкурентний статус держави”, що недостатньо висвітлено в економічній літературі, тому автор обґрунтовує її правомірність, як визнаний світовою спільнотою бренд держави за універсальними стандартами, такими як людський розвиток, політична та економічна стабільність, економічна безпека.

Доведено, що за умов посилення тенденцій регіоналізації, інтеграції та глобалізації у світовій економіці конкурентна боротьба між країнами не тільки не зникає, а навпаки загострюється, набуваючи нових форм прояву. Автором відзначається, що за сучасних умов конкурентоспроможною може бути лише та національна економіка, яка найефективніше використовує можливості глобалізації. Країна, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість використання усіх ресурсів для товаровиробників, що зрештою, й спричинює до підвищення її конкурентоспроможності. Виходячи з цього, конкурентоспроможність стає універсальною вимогою, котра пред’являється відкритою економікою будь-якому економічному суб’єкту. Як зазначається в роботі, для забезпечення стійкого зростання конкурентоспроможності економіки та її суб’єктів необхідно враховувати вплив як внутрішнього, так і зовнішнього наднаціонального середовища.

З метою дослідження умов, факторів та шляхів забезпечення високої міжнародної конкурентоспроможності, в роботі проаналізована державна політика уряду США, яка проводиться найбільш системно і ефективно, адже протягом останніх років США посідають найвищі місця у рейтингах авторитетних міжнародних організацій. Ця країна лідирує у світовому виробництві основних наукомістких галузей: питома вага експорту високотехнологічної продукції в загальному обсязі продукції промисловості склала, за підсумками 2002 року, 32% (для прикладу: Японія – 24%, Велика Британія – 31, Фінляндія – 24%). Завдяки високим витратам на НДДКР, які складають близько 50% загальних світових витрат, США в різний час належало майже 22 із 50 макротехнологій, які утворюють світовий ринок високотехнологічної продукції.

Автором ґрунтовно аналізується економічна політика уряду цієї країни за останні п’ятдесят років і виявлено різні важелі підтримки конкурентних переваг суб’єктами господарювання. Так, підтримка інноваційних конкурентних переваг у США здійснюється через засоби Національної інноваційної системи, а саме використовуючи системи фінансово-кредитних механізмів стимулювання НДДКР (пільгові кредити на НДДКР, інвестиційний податковий кредит, пільгове оподаткування венчурних фірм та інші), захисту інтелектуальної власності та авторських прав, інтеграції всіх інституцій щодо розробки та комерціалізації технологій, сприяння розвитку венчурного капіталу. А також за допомогою поширення системи стандартів якості в міжнародній торгівлі (санітарні стандарти; стандартизація продукції) ; експортного контролю; просування нових товарів на світові ринки; угоди про взаємний доступ на ринки високотехнологічних товарів; захист інформації; активний вплив на зниження інформаційних бар’єрів; угоди про інформаційні технології (скасування імпортних мит на продукцію сфери інформаційних технологій) ; сприяння залученню кваліфікованої робочої сили з-за кордону.

Крім США у роботі аналізуються інструменти урядової політики в сфері підвищення конкурентоспроможності країн ЄС та нових індустріальних країн. Повна економічна інтеграція, введення в обіг єдиної валюти дали можливість державам ЄС закріпити своє становище на світовому ринку і підвищити свою конкурентоспроможність. Згідно із дослідженнями Всесвітнього економічного форуму, країни-члени ЄС посідають високі місця у світовому рейтингу. Найконкурентоспроможнішою державою у 2003 р. була Фінляндія, яка обігнала США та інші високорозвинені держави, хоча у 1995 р. була лише на вісімнадцятому місці. Автором відзначається конструктивність політики ЄС щодо вирішення проблем конкурентоспроможності, яка враховує значення такого важливого фактора економічного зростання і посилення конкурентоспроможності фірм як НТП, а також приділяє пильну увагу новітнім інформаційним і телекомунікаційним технологіям. Досліджується Лісабонська економічна стратегія, розрахована на 2001-2010 рр., котра базується на концепції підвищення міжнародної конкурентоспроможності країн-членів, пріоритетними напрямками якої