Микола Гоголь: духовний герць України з Росією

Предмет:

Тип роботи:

Контрольна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

заангажовані на великодержавному шовінізмі. Один з найавторитетніших дослідників історії російської літератури XIX ст. С. Венгеров писав: “Самое малороссийское в Гоголе, отчасти уже подмеченное Аполлоном Григорьевым, – общее отношение к русской действительности. Ведь у Гоголя ни капельки любви к той жизни, которую он так беспощадно изобразил… Про Гоголя можно определённо сказать, что он горячо и пламенно не любил ни русских людей, ни русской природы. А вот для Малороссии, для малорусского быта, для малорусской природы, для малорусской истории, для Тараса Бульбы Гоголь имел в своём сердце неиссякаемый родник любви и снисходительности. Украину Гоголь окутал поэтическим флером, а Россия для него одна лишь мерзость запустения, мёртвое царство мёртвых душ… Гоголь относился к русской действительности прямо как иностранец… Малороссийское мироощущение, если можно так выразится, настолько органически засело в Гоголе, что то немногое, специфически русское, которое ему было знакомо, запечатлелось в его изображении не только как художественная эмоция, сколько как этнографическая картина”.

Микола Гоголь у першій половині XIX ст. закономірно виправив помилку своїх предків, які програли бій за нашу державу російському царизмові у другій половині XVIII ст. Він дуже майстерно грав роль з царським режимом. Під вагою цього дійства не впав, а віддав себе в офіру заради майбуття. Його навернення до поглибленого релігійного світогляду – не ознака вичерпаних можливостей, а прагнення прозвітувати перед Всевишнім про виконаний синівський і християнський обов’язок.

У цьому історично-світоглядному колі, що розривало колоніальний обруч з тіла й духу Вкраїни, внесок М. Гоголя ще належно не усвідомлений і не поцінований. Але настала пора збирати розкидане каміння і з нього мурувати вічну будівлю нашого єства і нашої держави. Гоголь у ній має своє гідне місце.

Говорячи, що Микола Гоголь – один із найгеніальніших національних класиків і духовних світочів, переконаний, що він, окрім нас, українців, належить і російській культурі, якій надав виразно демократичного спрямування, вивів її зі шляху монархічно-підданського на загальнолюдський. У цьому і його, і наша сила, бо Україна споконвіку добрий ангел Божий у цивілізаційному русі людства.

У ліричному етюді “1834” М. Гоголь, розмірковуючи над планами відродження України, твердо сказав: “Я здійсню” їх. Цієї обітниці, висловленої над синім Дніпром, у святій столиці Києві, він дотримався.

Нам, українцям початку XXI ст., що нарешті мають свою державу, для якої й працював наш світоч, відзначаючи його 200-річчя, треба усвідомити: ми варті того, щоб зберегти, примножити й увічнити справу й дух Гоголя й Шевченка, зумівши подолати всі негаразди. Це ж наш Тарас Бульба звертається до всіх в Україні й поза нею сущих: “Гадаєте, є що-небудь у світі, чого б налякався козак? ”

Відкинувши власні й Гоголеві смутки, повинні стверджувати: “Так цікаво на світі жити, панове! ” Жити разом із Миколою Гоголем та іншими духовними опорами нації, з якими успішно долаємо колоніальні спадщину.

2. Гоголівськими стежками по Україні

Поняття Батьківщини завжди пов’язане з любимими нашому серцю місцями – стежкою дитинства, широким полем, де колись відбувався запеклий бій з чужинцями, дорогими і близькими людьми.

Трепетне почуття пробуджують у нас зустрічі з місцями, пов’язаними з життям великих поетів, художників, письменників, які прославили Батьківщину своєю творчістю.

Михайлівське і Пушкін, Ясна Поляна і Толстой, Тархани і Лермонтов, Спаське-Лутовинове і Тургенєв, Канів і Шевченко, Полтава і Котляревський, Панас Мирний, Короленко...

Шанобливо ступаємо ми на землю, по якій ходив славетний син українського народу, великий російський письменник Микола Васильович Гоголь.

Життя і творчість М. В. Гоголя яскравий приклад, нащадкам, любові до історії і культури українського народу, єднання російської і української культур, скріпленою у віках спільною долею, самою історією двох братніх народів.

Тісними вузами були пов’язані з передовими людьми Росії, з видатними діячами російської культури класики української літератури Т. Г. Шевченко, Леся Українка, І. П. Котляревський, Є. П. Гребінка, М. М. Коцюбинський та багато інших. Як невіддільне ім’я Т. Г. Шевченка від В. А. Жуковського від О. М. Горького, так неможливо уявити М. В. Гоголя без дружби з О. С. Пушкіним, С. Т. Аксаковим, О. А. Івановим, І. С. Тургенєвим, М. С. Щепкіним та багатьма іншими.

Вихований на кращих зразках російської літератури, на поетичних українських народних піснях та оповідях, письменник глибоко відчув поезію та мелодійність творів своїх сучасників: «мало хто з наших поетів не залишив прекрасних зразків, не кажучи вже про Пушкіна, який ніби цар у середині цієї області і якого всілякий ліричний твір, тільки-но з’явився на світ, у ту ж мить перекладався на музику і співався, бо був надзвичайно багатий на мелодію у звуках».

Багато місць на Україні пов’язано з перебуванням російського письменника.

Вони – наша національна святиня, кожен дотик до них допомагає розумінню особи Гоголя, наближає нас до його творчості.

Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Як свідчать спогади сучасників лише в дорозі він захоплювався, відчував натхнення і приплив нових сил. Дороги вели Гоголя до Москви і Петербурга, Рима і Парижа, Гамбурга та Єрусалима. Однак усі шляхи починалися з його рідного дому, з України, сюди завжди повертався думкою і душею. Навіть прихід у