Микола Гоголь: духовний герць України з Росією

Батько майбутнього письменника неодноразово привозив сюди, тобто в Полтаву сина, а у 1818 році віддав його до Полтавського повітового училища. До вступу в ліцей хлопчика готував полтавський вчитель Гаврило Сорочинський.

1821 року дванадцятирічний Гоголь вступає до Ніжинської гімназії вищих наук, а у 1828 році закінчує її. Освіту тут давали добру, і багато випускників стали згодом відомими письменниками, вченими, художниками, композиторами. Навчання захоплювало і юного Гоголя. Він охоче брав участь у шкільних спектаклях, виявляв великий інтерес до історії, збирав народні українські пісні.

У передмісті Ніжина, Магерках, Гоголь часто відвідував знайомих селян, розмовляв з ними, слухав їх розповіді. 1826 року він почав вести «Книгу всякої всячини, або підручну енциклопедія», куди записував українські народні пісні, оповідання, вирази, виписував цитати з «Енеїди» Котляревського та інших книг.

Цього часу стосуються і його перші літературні спроби: вірші, балади, віршована трагедія «Розбійники», «Брати Твердиславичі – слов’янська повість», сатира «Дещо про Ніжин, або Дурням закон не писаний». У ліцеї Гоголь пише ідилію «Ганц Кюжельгартен», видану в Петербурзі 1829 року.

Нині у старовинному корпусі ліцею розмістився Ніжинський педагогічний інститут імені М. В. Гоголя. Над входом – меморіальна дошка, напис на якій повідомляє, що у цих стінах вчився Гоголь. Тут шанобливо бережуть пам’ять про великого письменника. Кілька залів відведено під літературно-меморіальний музей М. В. Гоголя. Поруч з музеєм – картинна галерея інституту. У її залах зібрані картини давніх майстрів і сучасних художників.

Недалеко від міста через річку Остер, на площі перед інститутом стоїть пам’ятник М. В. Гоголю. Збережено і старе скромне погруддя на протилежному боці площі. Майбутній письменник любив гуляти у парку, що починався біля будинку гімназії.

Поблизу села, на Михайловій горі – хутір, який також називають Михайловою Горою. Тут довгі роки жив професор М. О. Максимович, видатний діяч науки і культури середини 19 століття.

Перший ректор Київського університету, активний збирач українського фольклору, тонкий знавець мови і літератури, історії та ботаніки, видавець літературного альманаху, він був близький з Пушкіним і Міцкевичем, Шевченком і Герценом.

З Гоголем же Максимовича, уродженця Полтавщини, пов’язувала найтісніша дружба, про що свідчить їх надзвичайно тепле, сповнене взаєморозуміння листування.

М. В. Гоголь палко любив і Київ, часто приїжджав сюди, мріяв оселитися назавжди, працювати тут.

Про прагнення викладати Гоголь писав і Пушкіну, просив його поклопотати про надання кафедри загальної історії у Київському університеті. Захоплений майбутньою діяльністю, письменник працює над статтею «Про викладання та викладацьку роботу у Києві», готуючись до неї, Гоголь думав написати історію України, історію півдня Росії, загальну історію, збирав українські народні пісні, легенди, оповідання. На жаль, мріям цим збутися не судилося. Пушкін активно сприяв йому, звертався з проханням до міністра, але Гоголю у кафедрі було відмовлено. Письменник так гостро пережив невдачу, що аж захворів.

Одним з найулюбленіших занять Гоголя у Києві були прогулянки по садах, парках, вулицях, околицях, спілкування з людьми із народу, слухання оповідань, вуличних діалогів, пісень лірників та кобзарів.

Жаданий, улюблений Київ знайшов відтворення у повістях Гоголя «Страшна помста», «Вій», «Тарас Бульба». Тепер неможливо сказати, звідки побачив Гоголь Дніпро, коли народилися у його душі безсмертні рядки «Чуден Днепр при тихой погоде... « Невідомо, яке саме місце мав на увазі автор, написавши «Шумить, гримить околиця Києва: осавул Горобець справляє весілля свого сина». Невідомо, де на лівому березі був «хутір пана Данила між двома горами, у вузькій долині, що збігає до Дніпра».

Яскраво змальований у «Вії» базар на Подолі був не зовсім там, де нині височить сучасна будівля Житнього ринку. Невпізнанно змінився Київ, але він свято береже пам’ять про Гоголя – на Русанівці, у новому районі поблизу Дніпра, письменникові споруджено пам’ятник, його ім’ям названо одну з вулиць, бібліотеку, його п’єси йдуть на сценах київських театрів, клубів.

Ще одне місце, пов’язане з перебуванням Гоголя на Україні – Одеса.

«Слабка моя натура так уже влаштована, що відчуває життєвість лише там, де тепло ненапалене» – пише Гоголь з Одеси. Жив він у будинку свого родича А. А. Трощанського. Самопочуття письменника поліпшується, він часто буває на свіжому повітрі, ходить до моря, настрій у нього кращає. Він зустрічається з приятелями, охоче знайомиться, буває в міському театрі, де читає з артистами п’єси Мольєра і свої сцени, обговорює можливість постановок і чисто театральні подробиці. Серед його друзів в Одесі – Л. С. Пушкін (брат поета). Наприкінці березня Гоголь виїжджає з Одеси.

  

 

Знайомство з місцями, пов’язаними з іменем Гоголя, дозволяє глибше, відчутніше зрозуміти творчість великого письменника, котрий залишив своїм нащадкам неоціненні скарби, про які винятково точно сказав Олесь Гончар: «В один з приїздів гоголя до Яновщини на тому боці ставка з’явився з його волі свіжо насипаний курганного типу горб – Гоголь хотів мати поблизу якесь узвишення для огляду, щоб йому краще бачити околицю. Після смерті письменника не раз уночі підкрадалася до цього горба шукачі скарбів, не раз встромляли до нього лопату ті, хто, довірившись чуткам, уявляли собі, буцімто у тій ще не розритій могилі лежать закопані його скарби. Наївні люди, нічні ці копачі, вони не підозрювали, що найдорогоцінніші скарби Гоголь залишив у житті цілком відкритими! Залишив їх у вигляді цього блакитного неба і прозорого повітря, які разом з мальовничістю рідних ландшафтів, разом з красою душі народної назавжди увійшли до його безцінних творів, чию глибину нащадки знов і знов відкривають сьогодні для себе».

Сам письменник високо цінив українську народну творчість, а особливо багатозвучну українську пісню і її мелодію. Порівнюючи українську музику з російською Микола Васильович пише: «Російська сумовита музика виявляє те, що вона забуває життя: вона намагається відійти від нього і заглушити щоденні потреби і турботи, а в українських піснях вона злилася з життям і звуки її такі живі, що, здається, не звучать, а говорять». Про любов Гоголя до української пісні згадує його сестра Ольга: «Інколи, коли йому вдавалося добре попрацювати зранку він приходив на обід веселий і вдоволений. Після обіду він умовляв свою тітоньку Катерину Іванівну співати малоросійських пісень, причому і сам підтягував, притупував ногою... «

Перша поема Гоголя мала назву «Ганц Кюжельгартен», надрукована під псевдонімом В. Алов. Та визнання вона не отримала, і Гоголь її спалив прямо у номері готелю в Петербурзі. Але вже через 2 роки весь читаючий російський світ дивувався, сміявся і особливо не замислювався над тим, що Пасічник Рудий Панько, від імені якого були надруковані «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», і є той самий незадачливий В. Алов. Так Алов перетворився на всесвітньо відомого Миколу Гоголя. І світ побачив ще і «Ревізора», «Тараса Бульбу», і невмирущу поему «Мертві душі» тощо.

Помер М. В. Гоголь 21 лютого 1852 року. В усьому світі зараз надзвичайно широкий інтерес до творчості Миколи Гоголя. Виходять з друку його книги, ставлять на сцені його п’єси, знімають кінофільми за мотивами його творів.

В неповторному єдинстві комічного і трагічного був виражений гуманістичний пафос Гоголя. Відкривши світу «всю Русь» перш за все її смішні і трагічні, драматичні сторони, – Гоголь створив книги, що є оригінальним відкриттям в художній літературі.

 

 

1. Анненков П. В. Литературные воспоминания / Вступ. статья В. И. Кулешова; Коммент. А. М. Долотовой и др. – М. : Худож. лит., 1983. – 694 с.

2. Антокольский П. Г. Мертвые души: Вступительная статья к произведению Н. В. Гоголя «Мертвые души». – М. : Художественная литература, 1972. – 399 с.

3. Бочаров С. Г. О стиле Гоголя // Типология стилевого развития нового времени: Классический стиль. Соотношение гармонии и дисгармонии в стиле / АН СССР. Ин-т мировой лит. им А. М. Горького; Отв. ред. Я. Э. Эльсберг. – М. : Наука, 1976. – С. 409-445.

4. Виноградов В. В. Язык Гоголя и его значение в истории русского языка // Виноградов В. В. Язык и стиль русских писателей. От Гоголя до Ахматовой: Избранные труды / РАН. Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова; Отв. ред. А. П. Чудаков. – М. : Наука, 2003. – С. 54-96.

5. Гоголь: Статьи и материалы / Редкол. М. П. Алексеев и др. – Л. Изд-во Ленингр. ун-та, 1954. – 395 с.

6. Гоголь и мировая литература / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького; Отв. ред. Ю. В. Манн. – М. : Наука, 1988. – 320 с.

7. Гоголь как явление мировой литературы: По материалам междунар. науч. конф., посвящ. 150-летию со дня смерти Н. В. Гоголя, 31 окт. – 2 нояб. 2002 г. / РАН. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького; Отв. ред. Ю. В. Манн. – М. : ИМЛИ РАН, 2003. – 397 с.

8. Мазуркевич А. Гоголь Н. В. // Предисловие к сборнику повестей Н. В. Гоголя «Миргород», «Портрет», «Шинель». – Х. : Прапор, 1975. – 410 с.

9. Манн Ю. Николай Васильевич Гоголь // Энциклопедия для детей. – Т. 9. Русская литература. – Ч. 1. / Глав. ред. М. Д. Аксенова. – М. : Аванта+, 1998. – с. 497-505

10. Соколов Б. В. Гоголь: Энциклопедия. – М. : Алгоритм, 2003. – 544 с.