Педагогічна система П. П. Чистякова

Зустріч з Олександром Івановим і знайомство з його роботами не зменшили інтерес Чистякова до жанру, але сам підхід до жанрового зображення починає поступово змінюватися – Чистякова все більше приваблює можливість передачі душевних переживань. Намічена в “Трьох мужиках” (1858) тема соціальної несправедливості набуває особливого звучання в картині “Діти жебраки” (1860).

В ці роки Чистяков багато працює в галузі портрета. Він не шукає композиційного різноманіття, відмовляється від зайвих аксесуарів. Впевнений малюнок тонко передає своєрідність зовнішнього вигляду, в якому Чистяков намагається розкрити душевний склад і характер зображеної людини. Цій задачі підкорюються і кольорове рішення портретів, і сама манера живопису і рисунку. Намагаючись передати з найбільшою виразністю свою ідею, художник досягає того, щоб всі образотворчі засоби служили змісту твору. Разом з конкретним змістом Чистяков вносить в історичну картину природнє різноманіття і живий рух почуттів дійових осіб. Переживання його героїв стають переживаннями реальних людей, на них сконцентровується увага художника.

Коло інтересів Чистякові не обмежувалося навчально-творчою роботою. Як і більшість студентів академії мистецтв, він почав рано давати уроки, змушений важким матеріальним становищем, але на відміну від товаришів, викладання захопило його.

Поступово сформовані у молодого художника погляди на викладання отримують практичну реалізацію в Рисувальній школі на Бірні, одному з найдемократичніших навчальних закладів того часу, де Чистяков починає працювати. Школа на Бірні готувала художників прикладного мистецтва і вчителів малювання. В ній займалась різна молодь, в тому числі й жінки, котрі не мали доступу в Академію мистецтв. Програма школи, порівняно з програмами інших стаціонарних спеціальних училищ, відрізнялася значною свободою і багато в чому залежала від ініціативи викладача. В таких умовах думки Чистякова про педагогіку, відпрацьовані ним прийоми починають формуватися в послідовну систему.

Оселившись в Італії на довгий час, він з великим інтересом у всіх подробицях вивчає життя народу, характер і типи простих італійців, своєрідну південну природу. Італія не була для Чистякова музеєм історичних і художніх пам’ятників минулих віків, як зображали її академісти всіх країн. Чистяков і тут зумів побачити надзвичайні контрасти багатства і бідності, соціальної несправедливості, які були такі співзвучні з картинами життя російського народу. Його спостереження лягають в основу багато чисельних акварельних замальовок з натури.

За роки перебування в Італії Чистяков виконує серію пейзажних замальовок, кращі з яких відносяться до 1867-1869 років. Ці етюди зберігають всю свіжість враження, винесеного художником з безпосереднього спілкування з природою. Вони не мають будь-якої умовності, водночас зображена частинка природи уважно вивчається, всесторонньо досліджується, і в ній виявляються найбільш характерні суттєві риси. В своїх пейзажних роботах Чистяков розвиває закладені своїм вчителем принципи колористичного живопису. В них зображається епічний образ спокійної природи, сповненої життєвих сил, перекрасної у всіх її проявах.

Живучи в Римі, Чистяков намагається намітити план майбутньої роботи на батьківщині. Характерно, що його творочі задуми зосереджують ся на жанрових картинах. Водночас Чистяков думає про продовження в Римі педагогічної діяльності, яку він не полишав всі роки пенсіонерства. Серед його італійських учнів було багато таких, які згодом стали відомими майстрами живопису. Успішна робота з учнями підштовхує Чистякова до того, що він вирішує почати записувати і систематизувати свої думки про мистецтво і практичні спостереження, щоб ними могли користуватися інші художники.

Останній рік проживанняв Італії склався для Чистякова край невдало. В 1869 році термін його пенсіонерства закінчився, а звітна картина “Смерть Мессаліни” не була завершена. В зв’язку з цим художник вирішив відкласти свій від’їзд, але взимку 1870 року важко захворів. Наслідками хвороби був сильний головний біль, який не тільки не давав працювати, а й інколи призводив до повної втрати зору. Так і не здійснивши свої плани до кінця, Чистяков влітку 1870 року повертається на батьківщину.

Важко сказати, про що більше мріяв Чистяков, повертаючись в Росію: про творчу роботу чи про можливість передати молоді накопичені і підтверджені практикою знання. Педагогіка ставала його другим життя, і з роками, не дивлячись на значні творчі успіхи, він, сам не помічаючи, віддавав їй все більше і більше часу. Художник знайшов в ній чудове поле для своїх досліджень.

Отримавши як адьюнкт-професор майстерню в Академії, Чистяков вирішує відкрити її для всіх бажаючих, щоб мати можливість ширше пропагувати свої переконання. Однак подібна спроба була категорично заборонена адміністрацією, яка вбачала в ній один з проявів неблагонадійності. Чистякові довелось обмежитись безкоштовними заняттями в своїй майстерні з усіма учнями Академії, які звернулися до нього. Не дивлячись на протидію провідних професорів, він намагається привернути до себе учнів, в яких вбачав талант, підтримуючи їх і застерігаючи від згубного впливу академічних вимог на творчу індивідуальність.

Чистяков веде багаточисленні гуртки і групи художників поза Академією. У нього з’являються навіть заочні учні серед тих людей, котрі не мали можливості приїхати в Петербург. З ними він переписується і в листах керує ними. Адміністрація ж вживає всіх заходів, щоб ізолювати Чистякова від молоді. Тільки велика сила