Побудова мезо- і макроциклів

Тривалість збереження адаптації багато в чому визначається структурою змагальної діяльності спортсменів і чинниками, що визначають її ефективність. Менша тривалість виступів на вищому рівні спостерігається в тих видах спорту, в яких результативність обумовлена обмеженою кількістю чинників і постійним навантаженням в тренуваннях і змаганнях одних і тих самих функціональних систем, монотонністю і одноманітністю тренувальної роботи (наприклад, плавання, ковзанярський спорт), високими навантаженнями на опорно-руховий апарат і пов'язаними з ними травмами (наприклад, спортивна гімнастика, єдиноборство). У цих видах не вдається зберегти рівень адаптації, що забезпечує досягнення максимальних результатів більше 1-3 років, а тривалість виступів на вищому рівні протягом 5-8 років розглядається як успішна.

Вміння побудувати тренувальний процес так, щоб як найуспішніше використати адаптаційні резерви є значним резервом для збереження високоефективної змагальної діяльності протягом тривалого часу.

Важливо враховувати індивідуальні адаптаційні ресурси окремих спортсменів, які значною мірою зумовлені генетично. Наприклад, останніми роками в світі проведено ряд цікавих досліджень, що стосуються схильності спортсменів до досягнень у видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, залежно від структури м'язової тканини. Доведено, що велика кількість МС-волокон у структурі м'язової тканини забезпечує спортивне довголіття. В залежності від кількості м'язових волокон відповідного типу спостерігаються різні варіанти динаміки адаптації і зростання спортивної майстерності як в багаторічному аспекті, так і протягом тренувального року.

Встановлено, що мінімальна кількість МС-волокон, при якій спортсмени можуть реально претендувати на високі досягнення в бігу на довгі дистанції, лижному спорті, велосипедному спорті (шосе), плаванні на дистанції 800 і 1500 м, повинна бути не нижче 60%. За рахунок виняткового великого за обсягом і інтенсивністю тренування, високі спортивні результати можуть демонструвати окремі спортсмени, у яких кількість МС-волокон в м'язах менше 60%. Проте цього вдається досягти в основному за рахунок постійної експлуатації в тренуванні відносно невеликого об'єму м'язової тканини і підвищення на цій основі потужності аеробної системи енергозабезпечення при її низькій економічності. Такий шлях пов'язаний з розвитком перенапруження функціональних систем, нестабільними результатами, нетривалою спортивною кар'єрою.

Індивідуальні особливості спортсменів і методика тренування накладають яскравий відбиток на показники спортивного довголіття. У сучасній практиці почастішали випадки, коли окремі спортсмени демонстрували високі спортивні досягнення набагато швидше в порівнянні з середніми даними. Такі ж істотні відхилення від середніх величин спостерігаються і в показниках обсягів тренувальної роботи, тривалості збереження адаптації. Але ці випадки пов'язані перш за все з індивідуальними особливостями конкретних спортсменів і вони жодною мірою не заперечують наявні чітко виражені загальні закономірності встановлення спортивної майстерності.

Говорячи про тривалість виступів спортсменів на рівні високих спортивних результатів, було б невірно все зводити тільки до методики підготовки, специфіки виду спорту, індивідуальних психологічних і біологічних можливостей конкретного спортсмена. Велике значення відіграють соціальні чинники, рівень медичного забезпечення спортсменів, відношення до спортсменів старшого віку з боку тренерів і керівників.

 

 

 

У системі багаторічної підготовки зазвичай прийнято виділяти п'ять етапів: 1) початкової підготовки; 2) попередньої базової підготовки; 3) спеціалізованої базової підготовки; 4) максимальної реалізації індивідуальних можливостей; 5) збереження досягнень.

У науковому і практичному планах найбільш всесторонньо розроблена система підготовки спортсменів протягом перших чотирьох етапів. Що ж до системи підготовки спортсменів на етапі збереження досягнень, то вона ґрунтується на результатах практичного досвіду багатьох видатних спортсменів, що опинилися здатними демонструвати високий рівень спортивної майстерності протягом 10-15 і більше років, демонструючи світові рекорди у віці 30-35 років.

Подовження спортивного довголіття в сучасному спорті є однією з найбільш актуальних проблем. Значною мірою це обумовлено політизацією та комерціалізацією олімпійського спорту. І тут гостро проявляються ті ж процеси, які характерні для професійного спорту. На сьогоднішній день і в олімпійському спорті основні політичні дивіденди і економічні переваги пов'язані з досягненнями не молодих, маловідомих спортсменів, які вперше стали чемпіонами світу або Олімпійських ігор, а з добре відомими, вже тривалий час виступаючими спортсменами. Саме ці спортсмени і їх виступи привертають найбільшу увагу спонсорів, засобів масової інформації, державних і політичних діячів.

Самі спортсмени також добре розуміють, що тривале збереження і підвищення досягнутої спортивної майстерності сьогодні є основою не тільки їх популярності, але і матеріального благополуччя.

Все це, природно, вимагає перегляду загальної структури багаторічної підготовки, в якій в даний час, на нашу думку, доцільно виділяти не п'ять, а сім етапів, що зробить її відповідною сучасному стану і тенденціям розвитку олімпійського спорту. Зокрема, пропонується додати наступні чотири: підготовки до вищих досягнень, максимальної реалізації індивідуальних можливостей, збереження вищої спортивної майстерності і поступового зниження досягнень. Крім цього, необхідно виділити ще один етап – входу зі спорту вищих досягнень. Завдання цього етапу вже не пов'язані з досягненнями високих спортивних результатів і участю в змаганнях, а