Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Постмодернізм як транскультурний феномен. Естетичний аналіз

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
64
Мова: 
Українська
Оцінка: 
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
 
УДК 18.
 
Гуменюк Тетяна Костянтинівна
 
ПОСТМОДЕРНІЗМ ЯК ТРАНСКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН. ЕСТЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ
 
Спеціальність: 09. 00. 08 – естетика
 
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
 
Київ 2002
 
Дисертацією є рукопис. 
Робота виконана на кафедрі етики, естетики та культурології. Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий консультант: Левчук Лариса Тимофіївна – доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Офіційні опоненти: Бурова Ольга Кузьмівна – доктор філософських наук, професор кафедри філософії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна; Мовчан Віра Серафимівна – доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка, Петров Юрій Васильович – доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України.
Провідна установа: Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.
 
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
 
Актуальність теми дослідження. Процес становлення й утвердження в умовах 90-х років ХХ ст. незалежної української держави не міг не позначитися на розвитку гуманітарних наук в цілому й естетики зокрема. Зв’язок статусу країни з долею конкретних наук невипадковий. Сьогодні гуманітарні науки не знають у своєму розвитку ідеологічних обмежень, не змушені рухатися в єдиному методологічному “коридорі”. Це, у свою чергу, дозволяє розширити проблематику досліджень, залучити нові джерела, співставити традиції вітчизняної науки із світовим досвідом. В умовах початку ХХІ ст. гуманітарне знання можна охарактеризувати як складне й суперечливе. Маючи своїм теоретичним підгрунтям філософію, воно відчуває наслідки усіх тих непересічних шляхів, якими позначені її розвиток у просторі ХХ ст. Водночас, можна відзначити і певні тенденції, які простежуються досить виразно. Це, насамперед, тенденція до інтеграції суміжних гуманітарних наук, актуалізація взаємодії філософії, естетики, етики, культурології, мистецтвознавства. Ще одна тенденція – сталий інтерес науковців до подальшої розробки понятійно-категоріального апарату конкретних наук, нарощування нових понять, виявлення їх специфічного (естетичного, культурологічного, мистецтвознавчого) зрізу та загальнофілософського значення.
Постмодернізм – предмет дослідження даної дисертації – відбиває, на погляд автора, саме ці дві тенденції. Це транскультурний феномен, підсумовуюче загальнокультурне і, таким чином, певне міжнаукове поняття і, водночас таке, що повноцінно виявляє свої характеристики саме на перетині гуманітарного знання. Постмодернізм як специфічне соціокультурне явище, що значною мірою визначає загальний стан у сфері духовності останньої чверті ХХ – початку ХХІ ст., приніс із собою новий спосіб світовідчуття і світорозуміння. Незважаючи на той факт, що тема постмодернізму вже певним чином розроблена, не знімається питання щодо оцінки й осмислення як самих проблем постмодернізму в культурі, так і вихідних принципів для постановки цих проблем. Особливої значущості тема постмодернізму набуває у вітчизняній науці, адже засвідчує зміни філософсько-естетичної парадигми духовного розвитку, актуалізує трансцендентні параметри культурного мислення, проявляє нові форми національного та індивідуального духовно-творчого буття. Йдеться не про те, щоб вигадати якийсь особливий “український постмодернізм”, а про те, що естетика як дисципліна повинна бути навантажена специфічним українським матеріалом, починаючи від особливостей стану вітчизняної теорії до особливостей інтеграції України у світову спільноту, узгодженої з українською ментальністю.
Хоча існує поважний корпус праць з питань філософського, літературного, архітектурного постмодернізму, однак, відчувається дефіцит у дослідженнях синтетичного характеру, спрямованих на цілісне вивчення постмодернізму саме як транскультурного феномену, що має онтологічні, гносеологічні, історико-культурні та естетичні параметри. Така постановка питання концентрує найактуальнішу проблематику теперішньої загальнокультурної ситуації, пов’язаної з переглядом просвітницьких та європоцентристських ідеологій. Іншими словами, бачиться потреба у дослідженнях наскрізних механізмів і дискурсивних умов утворення комунікацій, функціонування значень у культурі доби постмодернізму.
Концепція постмодерності, яка задає нову парадигму мислення і яка переглядає епістемологічний розрив модернізму з традицією, а також повертається до локальних, немодерних варіантів розвитку, доповнюється теорією “транскультурності” постмодернізму. Остання спирається на досвід культур, у яких “постмодернізм” виникає в особливих умовах і для яких модернізаційний процес залишається ще не до кінця пережитим і актуальним.
Естетичний аспект, обраний при аналізі постмодернізму, по-перше, пов’язаний з тим, що актуальність естетики визнається сьогодні дослідниками як незаперечний факт. В. Вєльш називає її навіть ключовим феноменом сьогоднішньої культури, вважаючи, що настала “повсякденна присутність естетичного” у нашому житті. Для нього, у багатоманітній представленості цього терміна, міститься аргумент на користь естетики як провідної філософської дисципліни. З одного боку, ситуація такого “різноголосся” є цінним явищем сама по собі і виглядає так, що створення панорамної картини несе в собі небезпеку теоретичної монополізації. З іншого боку, кожна спроба вибудувування такої панорами виглядає корисною з точки зору вибору методу, перспективи дослідження та розміщення акцентів. Передумовою для цього є відмова від недиференційованого усунення меж естетичного. Замість цього має настати герменевтико-евристична відкритість стосовно естетичних категорій, причому необхідно задаватися питанням: коли й де останні втрачають свою естетичну специфіку? Таким чином, естетичний аналіз постмодернізму дає змогу органічно поєднати історико-естетичну традицію з новітніми теоретичними розвідками вітчизняної й світової науки, ввести у широкий науковий ужиток ще неопрацьовані українськими естетиками джерела. Тільки у такий спосіб досягається осмислення відкриття і усунення кордонів предметної галузі філософської естетики, при цьому у концепційному
Фото Капча