Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 
РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЕНЦИКЛОПЕДИСТИКИ у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
 
С. М. Борчук
(м. Івано-Франківськ)
 
У статті проаналізовано процес створення та друкування українських енциклопедичних видань. Основну увагу приділено особливостям його розвитку в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Охарактеризовано роботу українських енциклопедистів над науково-видавничими проектами «Народна енциклопедія наукових та прикладних знань» й «Енциклопедичний словник» Брокгауза та Ефрона.
Ключові слова: Україна, енциклопедія, видавнича справа, культура, наука, В. Данилевський.
Поява енциклопедичних видань тісно пов’язана з усією історією людської культури та науки. Ще з часів перших цивілізацій, на певному етапі їх історичного розвитку виникає потреба створення власної енциклопедії, котра могла б підсумувати всі досягнення попередників, зробити їх більш доступними та зрозумілими широким верствам населення. Незважаючи на те, що сам термін «енциклопедія» з’явився лише у XVI ст., спроби створення енциклопедичних праць відомі з найдавніших часів. Більшість з них укладалася у формі тлумачного словника, однак деякі містили й більш розширену інформацію з того чи іншого питання, що значною мірою наближає їх до сучасного бачення енциклопедій (від грец. – коло знань) – наукових або науково-популярних довідкових видань, які містять найістотнішу інформацію з усіх (універсальні енциклопедії) або окремих (галузеві енциклопедії) галузей знань та практичної діяльності1. Спроби створення таких комплексних видань притаманні для всіх стародавніх культур і цивілізації.
Поштовхом до створення власне енциклопедичних словників у Західній Європі стало розповсюдження ідей Ренесансу, гуманізму, а в подальшому і просвітництва. Апеляція до природничих наук, як противага середньовічній схоластиці, змусила провідних вчених того часу приділяти увагу не лише удосконаленню та систематизації науково-понятійного апарату, а й поширенню освіти та наукових знань як серед аристократії, так і в середовищі зростаючої буржуазії. З Європи ідеї створення власного енциклопедичного видання поширились і на Україну, де на кінець XVI – початок XVII ст. склалися всі необхідні для цього передумови.
Окремі питання розвитку української енциклопедистки викликали дослідницький інтерес вітчизняних науковців. У цьому контексті слід виділити праці О. Дзюби, Л. Маринжі, В. Німчука, В. Сарбея, Х. Тітова, Н. Черниш та ін. Усі вони присвячені загальним питанням створення українських енциклопедичний видань, або окремим особистостям, котрі доклали зусиль для реалізації подібних проектів. Однак існує потреба в комплексному вивченні цього процесу, зокрема в період другої половини ХІХ – початку ХХ ст., коли на українських теренах значно активізувалася діяльність з енциклопедичного книговидання.
Першим друкованим енциклопедичним виданням на території України, на наш погляд, можна вважати виданий у 1627 р. «Лексіконь славенорюсскїй и имень Тлькованїє» Памво Беринди, котрий залишався ледь не головним довідковим виданням України, Росії та Білорусії до кінця XVIII ст. й основним посібником для тих, хто вивчав церковнослов’янську мову аж до другої половини ХІХ ст. Проте у наступні роки процес створення справжньої вітчизняної енциклопедії призупинився через низку суспільно-політичних обставин.
Подальший розвиток енциклопедистики на території України припадає на середину ХІХ ст., й передумовою для цього стає відкриття у 1805 р. Харківського університету й особливо Університету святого Володимира у Києві 1834 р. Саме цей навчальний заклад досить швидко став осередком української освіти та науки, як загальної, так і національної.
Розвиток науки і освіти в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. сприяв не лише піднесенню загального рівня освіченості населення країни та її прогресу, а й зумовив пришвидшений розвиток культурно-освітніх закладів. Незважаючи на появу нових університетів, гімназій і початкових шкіл, особливо після освітніх реформ 1864 та 1871 рр., відносна кількість освічених чи навіть елементарно письменних осіб залишалася ще низькою. Інтелігенція, що в цей час набуває все більшої суспільної та політичної ваги, як і буржуазія, що потребувала кваліфікованої робочої сили, були занепокоєними таким станом речей й різними методами прагнули хоча б частково виправити ситуацію. Збільшення мережі навчальних закладів для населення, видавництво просвітницької та освітньої літератури – все це мало сприяти зростанню інтелектуального рівня суспільства імперії взагалі. Іншим засобом піднесення рівня освіченості населення став друк літератури, що мала стимулювати самопідготовку тих громадян, які прагнули отримати додаткові знання, однак не мали можливості (передусім матеріальної) для повноцінного навчання у середніх та вищих навчальних закладах. Одначе кількість літератури, доступної широкому загалу, була незначною, адже її публікація не приносила прибутків. Лише діяльність меценатів, які власним коштом підтримували публікацію просвітницької літератури для широких верств населення, не дозволяла цій галузі остаточно занепасти.
Одним з таких меценатів, чия діяльність виявилася щільно пов’язаною зі становленням української енциклопедистики, став відомий російський книговидавець І. Ситін, в друкарнях якого, починаючи з 90-х років ХІХ ст., продукувалася велика кількість дешевих підручників, дитячих книжок, творів російської та світової класики, журналів та газет. Одним з провідних напрямків його видавничої діяльності стала й публікація енциклопедичних видань. Зокрема, ним було видано «Військову енциклопедію», «Дитячу енциклопедію» та «Народну енциклопедію наукових та прикладних знань»2. Саме з останньою і пов’язується чергова спроба створення великого енциклопедичного видання в російській Україні.
Ініціатива створення великої просвітницької енциклопедії виникла в середовищі «Харківського товариства поширення в народі грамотності», що зорганізувалося 1869 р. за ініціативи видатного вченого, професора Харківського університету М. Бекетова. Це була одна з багатьох аналогічних громадсько- просвітницьких організацій, що
Фото Капча