Типологія держав

 

 

Феодальна держава – суспільно-економічна формація середніх віків, основою якої була феодальна власність на засоби і знаряддя виробництва. 

Зміни форм експлуататорських відносин перетворювали рабовласницьку державу на феодальну, що пройшла три етапи розвитку: ранньофеодальна і сеньйоріальна монархія, станово-представницька монархія, абсолютна монархія і розклад феодальної державності. Республіканська форма правління існувала лише у деяких державах, таких як Венеція, Генуя та інших [13,c.87]. Тут економічною основою  виступала власність феодалів на землю і обмежена власність на робочу силу – селян. Суспільний поділ передбачав три основні стани: духовенство, дворянство і майбутню буржуазію, кожен з яких мав свої права і обов'язки. Вони безперешкодно могли експлуатувати і гнобити кріпаків. Крім того існувала верства торговців, ремісників, купців. Феодальна вотчина поступово втрачала свій закритий характер, оскільки все більше пристосовувалась до товарно-грошових відносин. Подальше розшарування населення поширювало станову нерівність і привілейованість. Стани вирізнялися між собою обсягом прав, свобод  і обов’язків.  

Феодальну державу варто розглядати як диктаторську організацію для жорстокого насильства над селянами-кріпаками. На основі феодальних виробничих відносин виникло багато держав, що не відомих попередній епосі. Це держави в Англії і Франції, Німеччині та Росії, Чехії і Польщі, скандинавських країнах, Японії та ін. Варто сказати, що і на сьогоднішні день в багатьох країнах збереглися пережитки феодалізму. Провідними тут були принципи васального підпорядкування, відповідності обсягу розмірам землі. Засобом збагачення панів була земельна рента. Відомі три її форми: продуктова, відробітна, грошова. Через розширення прав феодалів, збільшення суми податків призводили до чисельних війн і  повстань проти феодалів. Найвідоміші і наймасштабніші з них пройшли в Німеччині і Росії. Селянські війни складались із масових заворушень і мали переважно економічний та релігійний характер. Однією з головних особливостей феодального ладу є земельні відносини як всередині класу феодалів, так й між кріпаком і землевласником [15, c. 83]. Це визначає соціальне й економічне підґрунтя даного типу держави: особиста незалежність селян, але повна належність землі феодалам. Невільники зобов’язувалися визначену кількість днів працювати на свого хазяїна, що називалося панщиною, а також віддавали йому частину прибутку – ренту (грошову, відробіткову, продуктову). Отже, повноправним класом були тільки люди, що особисто володіли  землею - поміщики, феодали, дрібні дворяни. Крім того, обсяг їхніх прав на початкових етапах розвитку феодальної державності  визначався кількістю їхньої землі. А становище селян мало чим відрізнялося від  рабів. Однак були й суттєві відмінності. Так,  феодальна держава могла розвиватися більш швидкими темпами, ніж рабовласницька.

Ідеологічною і етичною основою феодальної держави було християнство [16, c. 20]. Важливе значення тут мали торгівля, розвиток техніки, наукова діяльність. Це мало важливе значення, оскільки саме розвиток науково-технічний прогрес визначає багато в чому процес переходу до наступного типу державності. У феодальній державі сутність класового суспільства основувалося на класовій експлуатації. 

У правовому значенні феодальні держави ще не могли мати гарної основи для розвитку [17, c. 55]. Між рабовласницьким суспільством і феодальним неможливо провести чітку межу, адже більша частина населення країни мала обмежені права. До характерних рис феодального типу держав відносять:

• панування натурального господарства
• майнова залежність селянина-кріпака від землевласника
• кріпацький характер права

На Русі, наприклад, існували такі привілейовані стани, як князі, дворяни і духовенство. Стани ремісників, купців, міщан не мали стільки прав і свобод. Безправними були кріпаки-селяни, які примусово прикріплялися до землі. Русь прямо закріплювала станову нерівність і привілейованість. Через всю історію феодального суспільства проходили селянські повстання і війни. Більшість функцій феодальної держави обумовлювалося класовими суперечностями. Це охорона феодальної власності, придушення опору селян та інших експлуатованих груп населення. Держава виконувало також функції, які випливали з потреб усього суспільства. Зовнішня ж її  діяльність в основному зводилася до ведення загарбницьких війн і захисту від зовнішніх нападів. До управлінського апарату феодальної держави входили військо, загони поліції і жандармерії, розвідувальні органи, органи по збору податків, суди.  

На останньому етапі існування феодалізму стали зароджуватися нові капіталістичні виробничі відносини, які потребували найманих робітників. Але розвитку таких відносин заважали феодали. Тому виникали суперечності і конфлікти, які вирішувалися шляхом буржуазно-демократичних революцій. У результаті останніх виник новий тип держави. 

 

 

Буржуазна держава стала третім історичним типом формаційного підходу, який представляє епоху індивідуалізму. Відповідно до цієї концепції, економічною основою є капіталістична система господарювання і приватна власність на засоби виробництва. Головне завдання полягає у забезпеченні диктатури буржуазії щодо робітничого класу. У період занепаду феодальної формації дуже швидко формувалися капіталістичні виробничі відносини і водночас посилювалися соціальні, економічні протиріччя між новоствореним класом буржуазії і класом