У лексичній робітні Олеся Гончара

Деякі з афіксів, якими послуговується письменник для продукування назв осіб, мають досить чіткі диференційні ознаки щодо вираження чи то позитивної, чи то негативної оцінки: Ніякої в того приблуди віри нема, безвірко він; Бачимо, де будівник справжній, а де псевдобудівник; Як і в того Баглаєнка, все в планетарних масштабах: Титан і Антититан, брама заводська – брама віку. Трапляються моменти, коли, здавалося б, до позитивно оцінної твірної основи додається негативно оцінний формант. У такому разі відбувається подвійна актуалізація: З усього видно було, що директор шанобливо ставиться до старого Лободи. Хвалив, давав найкращу характеристику, зокрема по праці. Роботяга. Чеснюга, де чеснюга ← чесний загалом репрезентує значення „дуже чесна людина”. Щоправда, здебільшого відповідна функціонально-стилістична характеристика є контекстуально зумовленою: Я ж давно вас, нещасних, учив, − упевнено мовив Орлянченко, − на всякого Бублика антибублик потрібен; Отакого ж прозорого ранку від'їздив, уся вуличка вийшла проводжати його в Індію, а він, тамуючи гіркоту прощання, весело кинув чемодан у машину, помахав на розтанок синам своїм, баглайчатам; Солодкуватий запах квітів тропічних, нам не знайомих, повітря гаряче, цикади тріскочуть, мов кулемети, голодрана чорноока малашня накидається звідусіль; …всі вони були в рясних мальовничих одежах, виблискували прикрасами, ішли з ритуальними танцями, співаючи у священнім бунтівливім екстазі найкращих своїх пісень. Без почуття страху ішли на той герць, захищаючись від навали вогнепальників єдиним, що в них зосталось, − спалахом краси; − Ох, діду, не забувай, що ми анархи! − Мовчу. Знаю ж бо, від анарха до монарха недалеко; Чи не стали б просто юшкоїдами, пожирачами шашликів? Тяглом історії? ; Щоб я вдячний був своїм єдиноплеменникам, які вигадали звичай цілувати руку, і філософію покірного теляти, що двох маток ссе, і мудрість „моєї хати скраю? ” тощо.

Потужними виражальними можливостями вирізняються індивідуально-авторські новотвори, що демонструють не лише морфологічне словотворення (афіксацію, основоскладання і навіть абревіацію: Починаючи від Підмосков’я, скільки він, дивізійний начарт, бачив їх розбитих, непощаджених війною, загиджених окупантами різних церков та соборів; Але той наш камрад додому повернувся з набутим умовним рефлексом: ще й зараз, каже, як переходжу вулицю, то мурашки по спині бігають, − здається, ось-ось хтось вріже кийком), але й неморфологічне: І впізнаватиметься тут у ньому той раніший Катратий, Неминайкорчма, широка натура, у якого всі його величезні полуниці могли враз, одним духом переходити в музику оркестрів.

З-поміж новотворів на позначення назв осіб можна виокремити групу, яка репрезентує граматичне значення жіночого роду: Мадонни, недоторканки!.. А, по-моєму, вони самі не люблять, щоб їх ідеалізували, їх більше влаштовує, коли ми дивимось на них по-земному... Ідеали Ідеаловичі зараз не в моді; Про якийсь комбікорм у соборі, про потоптанку, що раннього кохання спробувала, ще піддівком будучи тощо. Формальним їхнім показником є суфікс -к, який у наведених ілюстраціях додається до твірної дієприкметникової основи (пор. : недоторкан+к-а ← недоторкана; потоптан+к-а ← потоптана). Зрідка використовується суфікс -иц: Зникли і не вертались, повів легковажницю старий гультяй, мабуть, до тих самих чебреців (пор. : легковажниця ← легковажна). В окремих ситуаціях твірною дериваційною базою слугують іменники чоловічого роду: Гонивітерка, легкого хліба шукає, де гонивітерка ← гонивітер; Притиснув її ненароком, а вона, наївнячка, образилась, де наївнячка ← наївняк; Катратий при цьому чогось насупився, а потім, перебивши балакуна, став раптом з іншого боку вихваляти Єльку, сказав, що племінниця в нього не яка-небудь пустовійка, вона дівчина роботяща, моторна, чепурна, де пустовійка ← пустовій.

Крім індивідуально-авторських назв осіб, у творчій спадщині Олеся Гончара, зокрема й у мові аналізованого твору, досить солідно представлені й інші номінативні поля лексико-граматичної групи з частиномовним значенням предметності (У плітках потоплять, у брутальнощах; Райсвіт це зветься в людей. Все довкола в буйнощах зелені, у розповні літа; Дух титанізму панує тут; Ні, так міг би міркувати хіба що який-небудь жалюгідний тип, вихований на „впливології”, а не сучасний інтелектуал, − уже хвилюється Баглай тощо). І не тільки. Адже письменницький доробок демонструє досить цікаві зразки індивідуально-авторських утворень зі значенням процесуальної (Весь стаж життя правдою добувала, а тут скриводушила; А нас вони тільки обциганюють на кожному кроці; Треба буде шукати десь руку в міліції, щоб прописатись, щоб узаконитись у житті тощо) та непроцесуальної ознаки (Тужно, кінецьсвітньо горять заводи; Мале закричало ще дужче, мовби вражене грізним палаючим вибухом всесвіту, тим криком немовляти з окопу мовби сама земля бунтувалася проти цього кінецьсвітнього хаосу з сліпим, моторошним, на скалки розбризканим сонцем; Куди? − коротко спитав інженер, що правував моторкою, однак Лобода, якому запитання адресувалось, нічого не відповів і знову німопромовистим, упокореним поглядом перепитав Єльку тощо). Однак їхнє ґрунтовне дослідження – це тема окремої наукової розмови. Насамкінець кілька слів щодо функціонально-стилістичних особливостей індивідуально-авторської мовотворчості.

Виникнення так званих авторських слів у романі „Собор” пов’язане насамперед з необхідністю створення образів, причому ці образи є незвичними та яскравим. «Образотворчість» індивідуально-авторських утворень, як і потенційна «образотворчість» будь-якого поетичного слововживання, залежить не тільки від позамовних факторів (тематична і контекстуальна зумовленість, ідейна спрямованість, естетичний рівень), але і від факторів суто мовних, зокрема від функціонального компонента лексичного значення (співвіднесеність слова з іншими елементами мовної системи, його сполучуваність). Функціональний фактор великою мірою визначає специфіку і колорит образних засобів мови, а також впливає на можливість індивідуально-авторських неологізмів брати участь у створенні тих чи тих художніх образів: Під час громадянської, коли різні влади тут часто мінялись, не раз налітала на собор ще й „безвладна влада”, гуляйпільська анархія, без попа причащаючись вином із золотих церковних чаш. Уподобали гуляйпільці великого дзвона й вирішили були забрати його до себе в Махноград, у степову свою столицю; Ти в нас, батьку, Шаміль України! Сучасний Шаміль степів!.. Тільки той хотів збудувати суспільство на засадах ісламу, а ти на волелюбному вченні апостолів анархізму; Гуляйполе − головний твій аул! Всі дороги туди сходяться, у славетний наш Махноград; То не ідеал, до якого йдуть через руїни та через трупи. Дух руйнівний, стихія руйнацтва − це не моя стихія; Такою стала тепер твоя Махновія, і невідомо, чи дихає ще десь у сповитку рання юнацька мрія твоя, яку тобі судилося взяти грубими кривавими руками й понести по степах, де колись рейдувало лицарство запорозьке і т. ін. Щодо індивідуально-авторських новотворів, то значна їхня частина може і не мати образного значення: Буду бюлетенити, поки жучок сам із вуха вилізе; Був світ − стала безодня руїни й нежиття; І хоч який він там є, але згодься: він таки красен, цей світ, і здорово було б у ньому, не старіючи, весен триста провеснувати; Сонце палило його, на півкулях чола рясно росилась роса; Сорочка на батькові не першої свіжості, плечі під нею кістлявляться, руки чорні, важезні руки бога заводських печей, що вовік не підбіляться від того вогню та від сажі і т. ін. Це буває тоді, коли стилістичні, експресивно-емоційні властивості слова заступають його предметно-логічний зміст.

Можливість виникнення образу і ступінь його яскравості залежить від характеру значень лексичних одиниць, на основі яких виникає новотвір, і від особливостей словотворчих засобів. Звернені іноді до інтелекту, а частіше орієнтовані на чуттєве сприйняття, індивідуально-авторські неологізми загалом є творчим здобутком, наповнені естетичним смислом і наділені великими експресивно-емоційними потенціями. „Художнє пізнання дійсності стимулює пошук письменником нових мовних засобів в естетичному освоєнні світу” [3, 76]. Одним із таких засобів є індивідуальне словотворення. Художнє мовлення є тією канвою, яка сприяє продукуванню індивідуально-авторських неологізмів, що не лише називають предмети об’єктивної дійсності, але й обов’язково дають їм відповідну стилістичну характеристику. А відтак їхня присутність у романі „Собор” є стилістично виправданою, а сама мова роману засвідчує багатий і цікавий авторський словник. Лексична робітня Олеся Гончара – це демонстрація необмежених можливостей виникнення слів передусім за наявними в мові словотворчими моделями.

 

 

1. Гончар О. Собор: [роман] / Олесь Гончар // Режим доступу: bookz. ru/authors/gon4ar... _/sobor. html
2. Колоїз Ж. В. Українська оказіональна деривація: [монографія] / Жанна Василівна Колоїз. – К. : Акцент, 2007. – 311 с.
3. Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара / Надія Миколаївна Сологуб. – К. : Наукова думка, 1991. – 140с.