Глобальна економіка

Вчені України дійшли важливого висновку про те, що нам потрібна нова Національна стратегія випереджаючого інтелектуально-інноваційного розвитку, основана на стратегії солідаризму. Це як раз те, що ми мислимо як основу стратегії сталого розвитку, основи якої розробляються низкою держав і які узагальнюються міжнародними організаціями системи ООН.

Прогрес в науці постійно потребує застосування різноманітних типів та форм співробітництва. Це і багатосторонні проекти, й дослідницькі інформаційні мережі, й гранти, стипендії, розвиток престижних наукових центрів, міжнародні угоди тощо.

За роки незалежності в Україні були започатковані трансформаційні процеси в науково-технологічній та інноваційній сферах. Проте темпи розбудови сучасного формату інноваційної сфери сьогодні є занадто низькими. Єдиним реально функціонуючим в Україні видом інноваційних структур нині є технопарки.

З метою ефективної реалізації державної політики в науково-інноваційній сфері необхідно створити в системі управління такого органу відповідні структури (комітет, агентство, управління) для організації та супроводження виконання проектів у рамках державних цільових наукових і науково-технічних програм, державного замовлення на розробку новітніх технологій, для підвищення рівня комерціалізації науково-технічної продукції.

Необхідно збільшити бюджетне фінансування науки щонайменше вдвічі для досягнення європейських стандартів – 1% ВВП за рахунок бюджету.

Визначити пріоритетним напрямом фінансування підтримку оновлення та модернізації матеріально-технічної бази науки, яка б відповідала сучасним вимогам до проведення наукових досліджень, створення науково-технічних розробок і технологій та підготовки на цій основі фахівців, конкурентоспроможних на світовому ринку праці.

Необхідно розробити та запровадити комплексну систему фінансової підтримки інноваційної діяльності, зокрема щодо механізмів здешевлення кредитів і заохочення комерційних банків до активнішого кредитування інноваційних проектів, підвищення ефективності державної підтримки (бюджетного фінансування) інвестиційних та інноваційних проектів, відновлення системи податкових пільг, передбачених Законом України «Про інноваційну діяльність».

У той же час важливо належним чином охороняти інтелектуальну власність. Потрібно розвивати державне стимулювання правової охорони результатів науково-технічної та інноваційної діяльності. Разом з тим, варто спростити процедуру отримання патентів.

Законом України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” було визначено наступні напрямки розвитку країни:

• модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;
• машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;
• нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;
• удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;
• транспортні системи: будівництво і реконструкція;
• розвиток інноваційної культури суспільства.

Глобальна реінституціоналізація передбачає нові форми організації світового простору. Отже, передбачається або утворення нових інститутів, покликаних найбільш адекватно відповідати новим глобальним процесам, або еволюцію і трансформацію функцій вже існуючих міжнародних організацій.

Глобальними композиціями системної реінституалізації можуть виступати: становлення уніполярної системи (концепції “країни-гегемону”, “глобального уряду”, “антитерористичного уряду”) ; бі- чи триполярна система, яка використовує коаліційний потенціал держав та інтеграційних об’єднань; поліполярна система глобального управління, яка є найбільш прийнятним, але і найскладнішим варіантом реінституціоналізації. В процесі реалізації будь-якого з варіантів можна очікувати як генеруючий (позитивний), так і деструктивний вплив на глобальну економічну стабільність та безпечність розвитку.

Інституціоналізація нових міжнародних структур надасть країнам «Центру» реальну можливість формулювати власні вимоги (що зумовлюються не довільною зацікавленістю, а завданнями боротьби з тими чи іншими загрозливими тенденціями) до решти держав. Головним інструментом тиску на «периферію» можуть стати умови економічного, технологічного й інформаційного партнерства із «центром», які можуть бути більше чи менше сприятливими. Основним завданням союзу є не підкорення, а цивілізування «периферійних» територій.

Окрім традиційних воєнних конфліктів, реально діючими інструментами глобальної реінституціоналізації виступають війни “нових поколінь”, які демонструють досконалі тактики і стратегії дій на базі «високих» геоекономічних технологій (технологічне виснажування, геоекономічний бумеранг, глобальні фінансові атаки тощо). Головними дієвими особами в даному разі виступають гегемоністська держава США та інші наддержави, які будуть реалізовувати вирішення глобальних проблем на власних умовах.

а) геоекономічний бумеранг – стратегічна гра на різниці і рівні розвитку національних інфраструктур і одержання на цій основі ефекту від вживлення ультрасучасних товарів (виробів, об’єктів) і технологій до безпосередньої інфраструктури, що автоматично призводить до відсічі товарів, які закуповуються;

б) технологічне виснажування – культ новацій, технологічних революцій, у результаті здійснення яких «зрізаються» життєспроможні виробничі структури на користь новітніх.

Глобалізація – це посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що відбуваються в різноманітних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.

Серед політичних факторів глобалізації слід вказати на взаємопроникнення макроекономічної політики урядів та центральних банків країн, що входять до світової спільноти, посилення орієнтації національних держав на зовнішні зв’язки та геополітичні зрушення, породжені розпадом світової соціалістичної системи. До них також відносять поступову втрата державними кордонами свого значення, розмивання та прозорість державних кордонів, посилення ліберальних тенденцій, дерегулювання ринку і товарів.

Соціально-культурні аспекти глобалізації проявляються у зближенні ділової, споживчої культури між різними країнами світу, зростанні міжнародного спілкування, розширенні доступу до культур інших націй.

Позитивні чинники соціокультурної глобалізації:

•  зростання доступу до загальнокультурних цінностей, кращих зразків світового мистецтва, культури, інформації;
•  подолання глобальних світових культурних протиріч і протистоянь;
•  зростання можливостей людини для трудової діяльності, навчання, відпочинку;
•  можливість для різних культур вирватися за кордони своєї етнічної чи національної обмеженості.

Суністю глобалізації є перетворення людства в єдину