Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації та активізації інтеграційних процесів

Нові наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:

– розкрито методологічну сутність і проведено класифікацію теорій міжнародної конкурентоспроможності, що дозволило автору виокремити 6 історичних етапів у розвитку даної проблеми з домінуючою для кожного з них теорією та визначальними критеріями: 1-й етап (ХVII-XVIII ст.) теорія меркантилізму – нагромаджене багатство (золото) держави; 2-й етап (XVIII ст.) теорія абсолютних переваг – абсолютні витрати виробництва; 3-й етап (XIX ст.) теорія відносних переваг – відносні витрати виробництва; 4-й етап (початок XX ст.) еволюційна теорія – інновації та підприємництво; 5-й етап (20-60-ті рр. ХХ ст.) теорія співвідношення факторів – відмінність у факторах виробництва і їх ефективне застосування; 6-й етап (90-ті роки ХХ ст.) теорія конкурентних переваг – продуктивність у використанні факторів на різних стадіях конкурентоспроможності;

– розвинуто сучасні підходи в дослідженні міжнародної конкурентоспроможності на основі комплексного аналізу новітніх теорій та доведено, що найбільш адекватно може відображати її сутність еклектична теорія конкурентоспроможності, яка, на думку автора, має інтегрувати в собі такі елементи із існуючих концепції, як інновації та підприємництво (еволюційна теорія Й. Шумпетера) ; конкурентоспроможні ділові моделі (теорія міграції капіталу А. Сливоцького) ; ключові компетенції та інтелектуальне лідерство (теорія глобального випередження конкурентів Хамела – Прахалада) ;

– дано авторське визначення сутності категорії “міжнародна конкурентоспроможність країни”, яке відрізняється від існуючих системним характером та соціальною спрямованістю і полягає у здатності країни займати і утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку завдяки, по-перше, потужному економічному потенціалу; по-друге, стабільному зростанню економіки на інноваційній основі; по-третє, розвиненій системі ринкових інститутів; по-четверте, володінню значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; по-п’яте, гнучкій системі реагування на зміни світової кон’юнктури та диверсифікації національного виробництва, що дозволяє державі досягати повної реалізації національних інтересів;

– отримала в роботі подальший розвиток характеристика сучасного глобального конкурентного середовища та визначені домінуючі фактори його трансформації, зокрема: лібералізація міжнародної торгівлі; глобалізація попиту та пропозиції; безпрецедентне зростання кількості суб’єктів міжнародних економічних відносин; динамічний розвиток ринкової інфраструктури; регіоналізація ринків; розвиток нових технологій; транснаціоналізація факторів виробництва; диверсифікація форм міжнародного бізнесу;

– уточнено зміст неологічної категорії “конкурентний статус країни”, який, на думку автора, проявляється у визнаному світовою спільнотою бренді держави за універсальними міжнародними стандартами: людський розвиток, політична та економічна стабільність, екологічна безпека;

– удосконалено методику конкурентоспроможності країн Всесвітнього економічного форуму завдяки використанню нових методів аналізу – кластерного і кореляційного на основі сукупності критеріїв (індексу зростання конкурентоспроможності і його субіндексів: технологічного; суспільних інститутів, макроекономічного середовища та мікроекономічного індексу і його складових – стратегій компаній; якості національного бізнес-середовища) з метою комплексної оцінки конкурентного статусу країн. Визначено сучасну диспозицію міжнародної конкурентоспроможності країн на світових ринках та одержано вперше 8 кластерів. Розроблені кореляційно-регресійні моделі для прогнозування майбутніх рівнів конкурентоспроможності країн. За допомогою кореляційного аналізу визначені основні фактори формування високого конкурентного статусу країни: адекватна інституційна структура, розвиток інформаційних технологій, оперативна комерціалізація інновацій, високий рівень ключових компетенцій. Доведено, що на сучасному етапі конкурентоспроможності національна економіка має базуватися, перш за все, на інноваційному типі її розвитку, що характеризується створенням нової продукції і послуг на базі національних інноваційних систем;

– визначено пріоритетні напрямки (інформаційні та комунікаційні технології, аерокосмічне обладнання, прилади, електронні товари, ліки) у розвитку міжнародної економічної діяльності України на основі розрахунків конкурентних позицій на таких сегментах світового ринку, як високі технології та середньотехнологічні товари. На базі аналізу науково-технічного потенціалу України обґрунтовано тезу, що для досягнення конкурентного статусу країни у світовій економіці безальтернативним є шлях через розвиток високих технологій та послуг;

– обґрунтовано авторську методику оцінки інноваційної конкурентоспроможності на мезорівні (з допомогою показників інноваційної сприйнятливості – на етапі споживання та виробництва) та здійснено розрахунок цього показника для регіонів України як складової міжнародної конкурентоспроможності країни;

– одержано вперше визначення фінансової конкурентоспроможності основних галузей народного господарства з допомогою таких фінансових коефіцієнтів як фінансовий ризик, рентабельність активів, робочий капітал, частка власного капіталу у валюті балансу, спрацювання основних фондів, а також показника потужності ділової моделі і визначено найбільш фінансово конкурентоспроможну сферу національної економіки України – це транспорт і зв’язок;

– оцінено соціальну конкурентоспроможність України за допомогою універсального показника питомої оплати праці та виявлено її значне відставання від високорозвинених країн світу, що свідчить про диспропорційність між економічною та соціальною сферами;

– обґрунтовано механізм досягнення Україною високого конкурентного статусу, визначено його інструментарій, важелі реалізації та запропоновані такі основні компоненти:

– національна інноваційна система та її основні критерії (висока питома вага наукомісткого експорту; зміна частки випуску високотехнологічної продукції у загальному обсязі промислової продукції; частка продаж нової продукції на ринку виробничого і невиробничого сектору; частка нових фірм, відсоток до виробничого і невиробничого сектору, кількість користувачів Інтернету; обсяг ринку інформаційних і комунікаційних технологій (відсоток ВВП) ; оперативна комерціалізація нововведень) ;

o індустрія венчурного капіталу (венчурний капітал у високотехнологічних сферах; частка венчурного капіталу у ВВП на ранніх стадіях фінансування) ;

o інформаційне суспільство;

o конкурентоспроможний підприємницький сектор;

o ефективна конкурентна політика.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення сформульованих автором у дисертації теоретичних положень, висновків і