Таємниці офіційного некролога Михайла Грушевського

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

промови під час похорону М. Грушевського 29 листопада57. Надрукована із значною часовою затримкою аж 14 грудня 1934 р. (раніше місця на газетних шпальтах до цієї промови не знаходилось через розміщення в пресі неймовірної кількості однотипних повідомлень та репортажів про смерть та похорон С. Кірова [за означенням дослідниці Г. Орлової це був тотальний некролог]), вона так само, як і некролог М. Грушевського складалась із двох частин. На початку промови В. Затонський коротко оповів про життя «славнозвісного історика», акцентувавши на 1905, 1917 та 1924 роках як на певних віхах життя М. Грушевського (1905 – як рік революції, що начебто дала йому можливість «повернутись» до Києва; 1917 – як рік, коли, посідаючи «ворожі пролетарській революції позиції», вчений очолював Центральну Раду та 1924 – як рік звернення М. Грушевського до «радянської влади України з проханням дозволити повернутися на Україну»). В. Затонський рефреном проводив тезу про вплив революційної практики на М. Грушевського, що дозволила йому «прозріти» та бути лояльним до радянської влади («досвід показав історику», «досвід, життя показали історику Грушевському», «життя наочно довело», «найпереконливішим для історика Грушевського були життєві факти»). У некролозі ж роль подібного рефрену грало словосполучення «Гру- шевський переконався».

Другу, значно більшу за розміром частину промови В. Затонський, вживаючи велику кількість епітетів та метафор, відвів прославлянню радянської влади. Традиційні пропагандистські кліше, використані наркомом освіти, пасували б скоріше виступу на мітингу на честь річниці «жовтневої революції», а не надгробному слову («успішно виконуються далекосяжні завдання другої п’ятирічки», «могутньо розвивається... наука», «буйно зростають українські кадри нових працівників» і т. д.). Всі ці вихваляння успіхами індустріалізації, колективізації та культурної революції («рясніє новими заводами-велетнями, красується широкополими колгоспними ланами Радянська Україна, міцніє, шириться, вгору здіймається українська радянська культура») мали обґрунтувати заключну тезу виступу про те, що М. Грушевський, «аналізуючи об’ єктивні факти історії», наприкінці життя зробив правильні висновки і визнав «перевагу соціалізму».

Тобто, бачимо, що структура промови В. Затонського абсолютно відповідає структурі некрологу, а окремі речення майже дослівно повторюють його текст, що можливо тільки тоді, коли промовець та автор тексту некролога – одна й та сама особа. До речі, під час похорону М. Грушевського першу промову виголосив президент ВУАН О. Богомолець, проте жодна газета її не надрукувала. За свідченням очевидця, президент ВУАН говорив коротко, не довше 5 хвилин, російською мовою: «Ми ґордімся тєм, что дал покойний в своіх трудах поло- житєльново, но отріцаєм ево історіческую схєму о проісхожденіі і развітіі укра- їнськой націі, отріцаєм ево научниє ошибкі»58. Натомість Затонський говорив українською та значно довше.

Опосередковано про В. Затонського як автора тексту некролога також промовляє допущена Н. Полонською-Василенко помилка у її книзі «Українська академія наук: Нарис історії», де вона через 20 років після події описувала похорон М. Грушевського та аналізувала промову В. Затонського під час похорону. Н. Полонська-Василенко занотувала, що ця промова, крім того, що була вміщена в усіх газетах України, також була надрукована в черговому числі «Наукових записок Інституту історії матеріальної культури»59. Насправді ж в академічному журналі була надрукована не промова В. Затонського, а некролог без підпису. Вірогідно, його авторство у Н. Полонської-Василенко сумнівів не викликало, що і призвело до її помилкового судження в умовах, коли за відсутності джерел багато деталей вона змушена була відтворювати з пам’яті.

Питання про первісну мову написання тексту некролога поки залишимо відкритим – без додаткових документів висновки зробити неможливо. Адже, з одного боку, публікація у центральних союзних газетах та дещо неприродні словосполучення українською дозволяють висловити здогад, що первісно був написаний російськомовний текст, а потім зроблений буквальний переклад на українську. З іншого боку, некролог М. Грушевського міг бути написаний українською, бо призначався передусім для українського читача. Українська мова В. Затонського (якщо автором вважати його) була недосконалою, тому помилки він міг зробити сам, а редактори, знаючи високий статус автора некрологу, не наважились їх виправляти. Зрештою, під час похорону В. Затон- ський виступав українською.

І, нарешті, останнє, але дуже важливе питання – чому в офіційному некролозі наведена помилкова дата смерті М. Грушевського – 25 листопада, а не реальна дата – 24 листопада? Переконані, владі було байдуже, коли вчений помер, на відміну від самого факту смерті дата не мала принципового значення, щоб її спеціально фальшувати. Думається, мав місце або технічний хибодрук, або, що вірогідніше, сталась банальна помилка через особливості тогочасного так званого радянського революційного календаря.

Справа у тому, що у 1931-1940 рр. в СРСР існувала шестиденка, що складалася із п’яти робочих днів та одного вихідного. При шестиденці місяць ділився на п’ять шестиденок, що починались 1-го, 7-го, 13-го, 19-го та 25-го числа. Наприкінці шестиденки був вихідний день, себто він випадав на 6-е, 12-е, 18-е, 24-е та 30-е числа. У лютому вихідний призначався на кінець місяця або переносився на 1-е березня. 31-ші числа вважались надурочними робочими днями. У побуті громадяни СРСР використовували дві назви днів тижня: звичайний (з понеділка до неділі) та порядковий номер у шестиденці (перший день шестиденки, другий день шестиденки, шостий день шестиденки, або вихідний). Це зафіксовано у відривних календарях та газетах 1930-х рр.

М. Грушевський помер вдень 24 листопада 1934