Політичний дискурс

Розглянемо поняття комунікативної ситуації (далі КС) та її основні складові. За визначенням Ф. С. Бацевича КС – це «конкретна ситуація спілкування, в яку входять партнери по комунікації, яка спонукає її учасників до міжособистісної інтеракції». Дослідник наголошує на тому, що «комунікативна ситуація визначає мовленнєву поведінку, способи реалізації комунікативної інтенції (стратегію, тактику комунікації тощо) « [16, с. 337]. Основними компонентами КС є «комуні канти із властивими їм знаннями, мотивами, установками, інтенціями, стратегіями; текст повідомлення, а також інтеріорізована сфера буття (місце, час, дискретна чи недискретна ситуація спілкування); семіотичний універсум, до яких залучені комуніканти і текст» [30, с. 236]. Крім цього дослідники виокремлюють ще складники каналу, коду комунікації, шуму, фільтрів, зворотного зв’язку, контексту, тощо [1; 3].

Більш детально вивчимо ті складові КС, які найчастіше привертають увагу перекладача / перекладознавця при відтворенні текстів політичного дискурсу. До таких складових відносимо комунікантів (адресанта й адресата), текст повідомлення, мотив (и) та мету комунікації, ситуативний контекст (місце, час та інші умови спілкування). Слід зазначити, що значення цих компонентів та їхня дія на процес перекладу буде відрізнятися у різних типах політичних текстів, створюючи комунікативну модель кожного окремого типу тексту.

З поміж інших текстів політичного дискурсу доцільно спочатку дослідити вплив комунікативних чинників на відтворення найофіційнішого, найбільш жорстко детермінованого типу політичного тексту – політичної заяви. Оскільки цей тип тексту є документом [34], може виникнути помилкова думка про те, що політична заява знаходиться поза межами впливу КС, а єдиною проблемою її перекладу є адекватне відтворення термінів оригіналу. Однак перекладач стикнеться з цілою низкою труднощів та вимог.

По-перше компоненти КС властиві політичній заяві знаходять відображення у текст-типологічній моделі цього типу тексту [33]. Поряд із заголовком до облігаторних інваріантних ознак політичної заяви відносяться зазначення приводу або мотиву, з якого її створено, а також дата її оприлюднення. Вказівка на місце та адресанта є облігаторними варіативними ознаками політичної заяви. При цьому привід є облігаторною інваріантною характеристикою цього типу тексту.

Адресанта може бути позначено ім’ям політичного діяча, яке завжди супроводжується відповідним титулом, що вказує на його офіційне звання чи посаду. Крім того в якості адресанта може виступати офіційна (політична) установа. З позиції комунікації адресант у політичній заяві є колективним та репрезентативним, бо він виступає не як індивідуальність, а як репрезентант тієї чи іншої великої політичної сили. Що стосується формального позначення адресату, то ця ознака є факультативною. На відміну від політичного звернення, адресат не вказується у заголовку та у більшості сильних позицій тексту. Це пов’язано з тим, що зазвичай тексти політичних заяв адресовано широкому загалу. Тому адресат у політичній заяві здебільшого масовий чи груповий. Але часто цей тип тексту має чітко визначену аудиторію, яка може бути широкою/вузькою, міжнародною/локальною, спеціальною/неспеціальною, тощо. Відповідно перекладач має знати напевно, кому призначено політичний текст, й це він може дізнатися дослідивши ситуацію, в якій функціонує окрема політична заява. Розглянемо комунікативні та прагматичні аспекти перекладу політичної заяви Держсекретаря США Кондолізи Райс щодо перспектив членства України в НАТО [42]. Більшість компонентів комунікативної ситуації представлено вже у заголовку тексту, а саме: адресант – U. S. Secretary Of State Condoleezza Rice, місце – Sofia, Bulgaria, час – April 27, 2006, мотив, тобто причина, з якої починається комунікація – Ukraine’s Prospects For NATO Membership. Титулатура адресанта та вживання в тексті займенника «we» вказує на те, що він є колективним та репрезентативним, тобто виступає репрезентантом НАТО та уряду США. Для того ж щоб визначити, кому адресовано цю політичну заяву доведеться звернутися до ситуативного контексту. Так, з джерел масової інформації дізнаємося, що вказаний текст було виголошено на неформальній зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів НАТО 27-28 квітня 2006 року. Цю зустріч було присвячено обговоренню щодо посилення і розширення відносин НАТО з країнами не членами Альянсу. Україну на зустрічі представляв Міністр закордонних справ Борис Тарасюк. Отже політична заява має складного адресата: формально (експліцитно) адресатами є держава Україна (Ukraine’s prospects, the Ukrainian Government and the Ukrainian people, Foreign Minister Tarasyuk) та інші країни, що прагнуть членства в НАТО (European democracies that wish to join NATO), але імпліцитно під Україною мають на увазі різні політичні сили в Україні, що дотримуються різних позицій щодо НАТО. На підтримку цього погляду наведемо речення з тексту, яке стверджує неодностайність відношення українців до цієї організації: The Ukrainian Government and the Ukrainian people