Основи загальної біології

Це прагнення до максимізації й неприродне, і неекологічне, тому що однобічний розвиток одного компонента згодом руйнує будьяку систему. Воно змушує безперервно боротися з опором середовища, що спочатку успішно протидіяло експонентному росту людства і його виробництва. Хоча в потенції кожен організм здатний до експонентного розмноження, у природних екосистемах воно раніше або пізніше перетвориться під тиском протидіючих біотичних й абіотичних факторів (погодних явищ, ворогів, паразитів, збудників хвороб і т.д.) у логістичний ріст; у результаті між всіма членами біоценозу встановлюється рівновага, що забезпечує стабільність біоценозу. Це неминучий процес, що не вимагає припливу енергії ззовні.

Але, якщо сукцесія штучно зупиняється на лабільній початковій стадії й при цьому неухильно підвищується продукція біомаси (що постійно вилучається) одногоєдиного виду – культурної рослини або свійської тварини, – доводиться не тільки відшкодовувати мінеральні речовини, що витрачаються, за допомогою добрив, але й вносити додаткову енергію, щоб усувати протидіючі види («бур'яни», «шкідники»), які використовуюють монокультуру для себе, змушують її до логістичного росту або прагнуть довести сукцесію до клімаксу. При цьому в принципі байдуже, чи застосовуються проти таких ворогів хімічні (отрути), біологічні (інші, «корисні», організми) або змішані засоби боротьби. У кожному разі необхідне детальне знання біології й екологічних потенцій всіх компонентів системи, включаючи їхню здатність до опору шляхом модифікаційної або мутаційної адаптації. 

Безпосередні вороги самої людини – хижаки й збудники хвороб (паразити й патогени) – у результаті полювання й досягнень медицини (у тому числі гігієни) настільки відтиснуті, що хижаки в усім світі практично вже не мають для людини значення, а паразити у високорозвинених міських цивілізаціях грають лише підлеглу роль. Патогенні мікроорганізми – малюсінькі nстратеги, що мають величезний потенціал розмноження, який полегшує їм можливість утворення штамів, резистентних до лікарських речовин, і нових вірулентних штамів, – усе ще викликають небезпечні епідемії. І всетаки середня тривалість життя людини виросла з 18 (у бронзове століття) до 70 років (у Європі й Північній Америці). Це значно сприяло демографічному вибуху XX століття, у який, втім, особливо значний внесок внесли країни Азії й Південної Америки, що розвиваються,. На підвищення щільності населення (різне в різних регіонах) накладається всі зростаюча урбанізація. Близько 1800 р. у містах з населенням 20 000 чоловік і більше жило менш 5% усього людства, в 1950 р. – 21%, а зараз – 30%. На початку ХІХ століття на Землі було 27 великих міст із населенням 100 000 чоловік і більше, а наприкінці ХХ століття – більше 1800 таких міст.

Дотепер людина одержувала необхідну їй додаткову енергію майже винятково з викопних енергетичних запасів, що нагромадилися у формі вугілля, нафти й газу в результаті утворення біомаси в минулі епохи. Але їхнє вичерпання в доступному для огляду майбутньому неминуче, і тому необхідно шукати інші джерела енергії. Тільки завдяки копальним пальним матеріалам стали взагалі можливими процеси індустріалізації, які побічно сприяли розгортанню небезпечної спіралі росту населення. У результаті навколишнім середовищем для людства стала тепер практично вся біосфера, але для підтримки панування над нею людині потрібно усе більше енергії. Хоча на Землю продовжують надходити величезні кількості сонячної енергії, жоден технічний процес не зміг поки задовільно відтворити (а тим більше перевершити) унікальну процедуру використання цієї енергії у фотосинтезі зелених рослин. До того ж нам погрожує і вичерпання непоновлюваних матеріальних ресурсів, наприклад запасів урану, срібла, цинку.

Людина активно використовує у своєму сільському й лісовому господарстві майже всі наземні біоми. Але зараз її діяльність зачіпає й практично всі інші природні екосистеми – на них впливають хоча б промислові відходи, для яких у біосфері немає деструєнтів (наприклад, пластмаси). Ці екосистеми вже змінені (ДДТ в організмі антарктичних пінгвінів і в льоді Арктики) або ушкоджені (забруднення океанів нафтою, а атмосфери – SО2) антропогенними впливами й далеко відхилилися від стаціонарного стану. Тому усе наполегливіше висувається вимога створити економіку, нешкідливу для природи, з обмеженим ростом при оптимальній чисельності населення. Але ще не відомо, чи допускає взагалі генетичний потенціал людини таку якісну зміну життєвих потреб, пов'язану із самообмеженням і скороченням споживання, тим більше що людина вже в такій значній мері звільнилася від дії сил природного добору. Доти поки ідеологія зростання виробництва навіть охорону природи розглядає лише як засіб до «кращого використання ресурсів» і прагне в усім світі не до оптимуму, а до максимуму, людство не підійде до «екологічної моралі», що сприяла б розвитку екологічної економіки, тобто розвитку цивілізації не за рахунок природи й проти її, а в стійкій гармонії з нею.

Великі перспективи відкриває контроль над народжуваністю, що уже сьогодні привів в індустріальних суспільствах до стабілізації чисельності населення. З підвищенням рівня життя в країнах, що розвиваються, таке положення може, нарешті, стати загальною нормою. Але тоді постійний ріст майна й влади, ресурсів й енергії перестане бути мірою добробуту. Адже такий світогляд уже зробило людину єдиною істотою, що налагодила організоване винищування собі подібних. Таким чином, загальну боротьбу проти війни можна розглядати як багатообіцяючий підхід до людської екології – до створення самими людьми навколишнього середовища, більш гідного людини.

 

Запитання для самоперевірки

1.Як можна розділити «шари» навколишнього середовище за характером відносин між організмом та елементами середовища?

2.Загальні геофізичні умови в біосфері. Потік енергії через екосистеми.

3.Біогеохімічні круговороти карбону та азоту.

4.Клімат.

5.Організм й навколишнє середовище Екологічна потенція.

6.Фактори температури, водного режиму та сітла.

7.Популяція й навколишнє середовище. Щільності популяції

8.Вплив на популяцію біологічних факторів. Мутуалізм, хижацтво та паразитизм.

9.Захист від ворогів.

10.Регулювання щільності популяції

11.Екосистеми: структура та функціональні компоненти.

12.Трофічні категорії (трофічні рівні). Харчові ланцюги, мережі, піраміди.

13.Розвиток екосистеми.

14.Особливості антропогенного впливу на природне середовище.

15.Основні напрямки збереження природного середовища Землі.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1.Основы общей биологии: Пер. с нем. / Под общей ред. Э.Либберта.М.: Мир, 1982. – 440 с.

2.Кемп П., Армс К., Введение в биологию: Пер с англ. – М., Мир, 1988. – 671 с.

3.Биология: В 3х т.: Пер. с англ. / Под ред. Р.Сопера. – М.: Мир, 1990.

4.Вилли К., Детье В. Биология (биологические процессы и законы): Пер с англ. М.: Мир.

5.Мамонтов С.П., Захаров В.Б. Общая биология. – М.: Высшая школа, 1996. 316 с.

6.Ленинджер Л. Биохимия. – М.: Мир, 1988.

7.Пехов А.П. Биология и общая генетика. – М.: Издво Гос. унта дружбы народов, 1994. – 440 с.

8.Пехов А.П. Биология с основами экологии. – СПб: Издво «Лаль». – 2001. – 672 с.

9.Биология / Под ред. В.Н. Ярыгина. В 2х т. – М.: Высшая школа, 2001.

10.Слюсарев А.О., Самсонов О.В., Мухін В.М. та ін. Біологія: Навч. Посіб. – К.: Вища школа, 2001. – 622 с.

11.Бохински Р. Современные воззрения в биохимии: Пер. с англ. – М.: Мир, 1987. – 544 с.

12.Энциклопедический словарь юного биолога / Сост. М.Е.Аспиз. – М.: Педагогика, 1986. – 352 с.

13.Биология. Высшее образование / Каменский А.А., Ким А.И. и др. М.: Физиол. обво «Слово»: ООО Издво «ЭКСМО»: 2003. – 640 с.

14.Dolphin W.D. Biological investigations: form, function, diversity, and process sixth edition / Iowa State University. – New York: McGrawHill Companies. – 2002. – 451 p.