Глобальна економіка

Особливої уваги потребує функціонування специфічних суб’єктів господарювання – ТНК, які формують завершений цикл відтворення та поєднують сфери виробництва, споживання, експорт-імпорт товарів та послуг, капіталу, технологій, праці поза межами національних кордонів. Практично всі великі підприємства володіють мережею філіалів чи стратегічними об’єднаннями, які забезпечують їм необхідний вплив та гнучкість на ринку. В межах діяльності ТНК відбувається третина світового товарообігу існує думка про загрозу владі та автономії держав з розповсюдженням конкурентної боротьби на світових ринках між глобальними компаніями.

Перебіг процесу глобалізації базується на припущенні, що рішення про інвестиції [1] мають прийматися виключно з урахуванням найдешевшої робочої сили та мінімальних податків. Однак, оскільки глобалізація пов’язана з поглибленням конкурентної боротьби за контроль над природними ресурсами та інформаційним простором завдяки використанню новітніх технологій, що дозволяє гнучко та швидко адаптуватися до змін на ринку, суб’єкти господарювання отримали нові можливості за для збільшення свого значення в світовій економіці. Одночасно ТНК здійснюють оптимізацію виробничих процесів, використання ресурсів й наукових розробок, диверсифікацію та управління інвестиціями в світовому масштабі [9], про що свідчать дані Конференції ООН з торгівлі та розвитку ЮНКТАД, які публікуються в періодичних виданнях та містять інформацію про величину та географічний розподіл експорту/імпорту міжнародних інвестицій.

Реальні процеси глоб-ції вкрай суперечливі, ставлять світове співтовариство перед серйозними викликами.

Позитивні риси глоб-ції: -поширення нових інформаційних технологій і пов’язаними з ними переваги; -розширення ринків і загострення міжнародної конкуренції; -збільшення виграшу від торгівлі на взаємовигідній основі; -посилення уваги до проблем людства.

Негативні риси: -посилення нерівномірності розвитку країн світу; -нав’язування сильними країнами своєї волі нераціональної структури господарства, політ і екон залежності; -посилення навантаження на світову екосистему та назрівання конфліктів; -посилення протиріч між глоб та нац. Інтересами в умовах відсутності системи глоб управління та ефективних механізмів міжн координації.

Основні напрямки протиріччя глоб-ції:

• концентрація в постіндустр світі більшої частини інтелект і технолог потенціалу;
• зосередження основних торгівельних потоків в межах співдружності розвинутих країн;
• замкнення інцест потоків;
• спрямованість міграційних потоків з країн третього світу в розвинуті регіони.

У рамках парадигми сучасної глобалістики сформувалися і відповідні наукові школи:

1) Еколого-економічна (П. Екінс, Х. Гендерсон, Х. Дейлі), яка наголошує на реалізації системного підходу в дослідженні суспільних проблем, на відмові від зосередження на внутріш­ніх закономірностях економіки, вима-

гаючи включення до аналізу зовнішніх, неекономічних факторів, врахування чис­ленних взаємодій і взаємозв’язків між суспільством і природою. Також дана школа доводить можливість поєднання екологіч­них і економічних інтересів у процесах глобального розвитку.

2) Універсального еволюціонізму (М. Моісеєв) – наголошує на тому, що глобальна природа є самоорганізованою системою, реакція якої є хоча і непрогнозованою, але неминучою в довгостроковому плані. Саме тому процеси глобального розвитку повинні враховувати зворотну реакцію біосфери.

3) Глобальної екології – Розробляє теорію глобальних рішень і ком­промісів.

Науково обґрунтовує модель глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї», «ядерної зими», а також соціологію глобального компромісу.

Доводить можливість реалізації світових угод кооперативного типу задля вирішення планетарних завдань.

Пропонує концепцію «Глобальних інститутів згоди», що можуть досягати стабіль­них і ефективних компромісів.

4) Контрольованого глобального розвитку (Д. Гвішіані) – Передбачає реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку» з метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій з вибору оптимальних стратегій управління. Глобалістиці пропонується розвиватися з позицій загально-соціологічної теорії і методології. Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем.

5) Міжнародної політичної економії (С. Стрендж, Е. Хеллайнер, Ф. Черні, Л. Вейс) – Відслідковує формування глобального еко­номічного, правового і політичного простору поряд зі становленням нового світогосподарського порядку. Аналіз цих процесів проводиться під кутом зору силових відносин і міждержавних конфліктів. Констатується визначна роль політичних рішень (чи відсутність таких) у розвитку найважливіших світогосподарських тенденцій і процесів. Розбираються суперечності між окремими групами інтересів, відомствами і гілками влади, їх вплив на формування економічної і зовнішньої політики країни, на наявність чи відсутність єдності під час захисту національних інтересів.

6) Економічної соціології (Ф. Бродель, М. Вебер, І. Шумпетер, К. Поланьї, Е. Дюргейм) – Зазначає, що економіка є тісно пов’яза­ною з іншими сферами суспільного життя, що економічні процеси визначаються сукупністю суспільних інститутів. До таких інститутів належать не тільки правові норми і адміністративні рішення, а і си-

стеми цінностей, пріоритети, традиції, мораль, етика, що панують в суспільстві.

Парадоксами фін глоб-ції є Феномен «домашнього зміщення», парадокс Філдстайна-Хоріока і феномен низького рівня міжнародних нетто-потоків капіталу. Дані парадокси є логічним результатом конфронтації двох суперечливих процесів глобалізації і локалізації.

Феномен «домашнього зміщення» (home bias phenomenon) ґрунтується на ідеї про те, що диверсифікований фінансовий портфель позначається на значно більших очікуваних прибутках у порівнянні з недиверсифікованим (за умов однакового рівня ризику).

Оптимальний портфель має включати цінні папери всіх