Глобальна економіка

Згідно зі сценарієм «Давоський мир», у 2020 році в глобальній економіці впевнено домінують Китай та Індія. Темпи їхнього економічного зростання давно перевищили європейські показники й стрімко наздоганяють американські. Китай та Індія також досягли успіхів в освоєнні наукомістких технологій, збільшили свій політичний вплив і військову міць. При цьому всі країни світу, зокрема і нові лідери, продовжують грати за правилами, написаними на Заході.

Сценарій «Pax Americana» у же самою назвою залишає лідерство за США, які змогли відновити політичну єдність із Європою і «приборкати» держави Близького Сходу. Проте в обмін на домінування США дістають тягар відповідальності за світову безпеку і зростання невдоволення з боку бідних країн і таких, що розвиваються Третій сценарій, «Новий халіфат», найбільш «апокаліпсичний» для Заходу – у світі майбутнього панує транснаціональне теократичне співтовариство. До його виникнення призвів технологічний і інформаційний прогрес ісламських країн при збереженні ними традиційних цінностей, що заглиблює їхній конфлікт з країнами Заходу. Даний сценарій означає повернення до неофеодалізму і антагоністичний американському проекту, – звідси неминучість непримиренної боротьби між ними. Примітно, що під час реалізації даного сценарію багато споконвічно неісламських країн, наприклад Росія, теж стали б частиною халіфату.

Сценарій «Спіраль страху» найменш сприятливий для сучасної світової системи і насамперед – для країн «золотого мільярда». Він припускає безконтрольне поширення зброї масового знищення, глобальний економічний колапс, крах сучас них міжнародних інститутів і міжнародної системи. Цікаво, що такий розвиток подій аж ніяк не відміняє глобалізацію, але відбуватися вона буде в найпримітивніших формах «перерозподілу награбованого». Проте з усіх інших поглядів «Спіраль страху» знаменуватиме с обою безумовний кінець західної цивілізації.

Глобалізація політичних ринків виражається насамперед у розшир кола екон суб’єктів, на запити яких змушені реагувати як нац-ні уряди, так і між організації. Мова йде про те, що коло джерел політ підтримки уряду (а виходить, і суб’єктів, у чиїх інтересах форм економ політики) виходить за рамки територіально-державних кордонів. Стосовно міжн економ організацій політична глобалізація означає появу числа нових «гравців» світогосп системи (у першу чергу ТНК і неуряд організацій), вплив яких по ряду параметрів порівн з впливом нац урядів. Трансформ політ системи як в нац, так і в глоб масштабах є важл рушійн фактором глобалізації. Складовою частиною глобалізації стали політ фактори, насамперед розпад соціаліст табору і СРСР, за яким пішла і самоліквід режимів соціаліст орієнтації в десятках країн, що розв. У зв’язку з цим одержують розвиток такі концепції, як обмеж нац суверенітету, створ єдиного світ правопорядку, створення світових органів ек і політ керув. Важл фактором глоб є викор політ інструментів. Основний зміст тиску розвинених держав на інших країн полягав у доданні глобалізації загальн х-ру, а також у прискор її темпів таким чином, щоб вони випереджали темпи розв ек й об’єктивних темпів росту МПП, незалежно від полож тих чи інших країн. На розвиток політ глоб великий вплив справляє взаємна адаптивність політ. устроїв, зокрема, демокр та недемокр. Міжнар. політика є своєрідним мех-змом задоволення або узгодження інтересів суб’єктів міжн. відносин. Адекватна реаліз принципів МЕВ можлива в стабільному політ серед-щі. При цьому важливу роль відіграє політ. стаб-сть країн (це невелика імовірність зміни політ. статусу країни протягом тривал. часу у вигляді виникн-ня соц. конфліктів і політ. актів типу тероризму, путчів.) Діалектичну протилежність до політ. стаб-сті складає політ. ризик, що передбачає можл-сть: •політ. змови й політ. перевороту; •конфіскації майна; •націоналізації і навіть експропріації обєктів приват. власності; •нац-ного, класового неприйняття, неприйняття на грунті релігії та інше.

Трансформація економік пострадянських країн, утворення нових геополітичних об’єднань на теренах СНД спонукають їх до вкладання капіталу в ключові сфери економіки цих країн у разі сприятливої ситуації. Україна, як приймаюча ТНК країна, не посіла належного місця в їх діяльності. Незважаючи на певні природні переваги, вона має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну -пошук нових ринків збуту. Більшість іноземних інвесторів приваблює передусім великий внутрішній ринок України (близько 50 млн. споживачів). Наявність дешевої робочої сили є істотним фактором лише для інвесторів-підприємців. Однак найнижчі серед країн Східної Європи витрати на оплату праці часто обертаються її низькою продуктивністю, нестачею капіталу, слабким менеджментом та регуляторними перепонами, що робить собівартість продукції вищою, ніж у сусідніх країнах. Іноземні інвестори, як правило, сподіваються на внутрішню ставку дохідності в межах від 10 до 30%. ТНК, які залучають капітал під менші відсотки, задовольняються ставкою, нижчою за 20%. Тому ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну. Проте процес іноземного інвестування в Україні гальмується численними чинниками.

Основні серед них:

• нестабільне й надмірне регулювання;
• нечітка правова система;
• мінливість економічного середовища;
• корупція;
• великий податковий тягар;
• проблеми щодо встановлення чітких прав власності;
• низький рівень доходів громадян;
• труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами;
• мінливість політичного середовища;
• відсутність матеріальної інфраструктури;
• проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки.

Практика свідчить, що пріоритетами державної політики мають бути лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків; зняття обмежень