Глобальна економіка

Але дослідження показали, що інвестори віддають перевагу інвестиціям у внутрішні фінансові інструменти.

Тож міжнародні інвестори продовжують втрачати можливості фінансової диверсифікації. І з цього випливає, що повномас­штабна глобалізація фінансових ринків є теоретичною.

Парадокс «Філдстайна-Хоріока». Безперешкодне функціонування міжнародного ринку капіталу дає змогу внутрішній нормі інвестицій значно відхилятися від норми заощаджень. Тому заощадження повинні шукати шляхи найбільш ефективного свого використання на всьому ринку. Але після Другої світової війни країни, що характеризувалися високою нормою заощаджень, мали і велику норму інвестицій. Тому Філдстайн і Хоріока прийшли до висновку щодо низької міжнародної мобільності капіталів. І вони вважали, що світовий ринок капіталів не сприяє одержанню країнами довготривалого виграшу від міжнародної торгівлі. Дослідники парадоксу Ф-Х дійшли висновку, що ринки характеризуються не експортом надлишкового капіталу, а поглинанням надлишку заощаджень на внутрішньому ринку.

Феномен низького рівня потоків капіталу. Міжнародні потоки капіталу є одним із найважливіших індикаторів глобалізації фінансових ринків. Але рівень чистих потоків капіталу, що спостерігається на сьогодні, суперечить теоретичним уявленням про неабиякі масштаби глобалізації на фінансових ринках. Парадокси глобалізації фінансового ринку частково пояснюються диспропорцією його розвитку на користь похідних фінансових інструментів. Враховуючи те, що операції з деривативами становлять значну частину загального обсягу міжнародних операцій, специфіка глобалізації на фінансових ринках проявляється у зростанні обсягів міжнародного трансферту ризиків, а не потоків капіталу.

Однією з основних ознак глобалізації є транснаціоналізація – найбільш істотний елемент, що забезпечує єдність функціонування світової економіки. У процесі її розвитку виникло таке інституціональне утворення як транснаціональні корпорації (ТНК). Вони разом із ТНБ, найкрупнішими логістичними посередниками є творцями і провідниками товарно – матеріальних, фінансових, інформаційних та інших потоків ресурсів, що сприяє зростанню масштабів і об’ємів міжнародних фінансово – кредитних операцій, збільшенню кількості суб’єктів валютно – фінансових відносин і в, цілому, визначають розвиток світового господарства. По оцінкам експертів середньорічний об’єм міжнародних фінансових операцій в 10 – 15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто досягає приблизно 150 трлн. доларів США.

Специфіка діяльності ТНК полягає в створенні й розширенні закордонних і дочірніх підприємств і встановленні контролю над їхньою діяльністю. Інвестиції за кордоном стають можливими, якщо:

а) Окремі капітали в процесі концентрації й централізації досягають таких масштабів, що вони можуть ризикувати і мати витрати пускового періоду, пов’язані зі створенням нових виробничих одиниць за кордоном. Сюди належать специфічні можливості фінансування монополій, можливості, які породжуються переплетенням виробничого й банківського капіталу, закони й приписання в країні, що вивозить капітал і країні, яка ввозить його, які стимулюють інвестиції, здійснювані за кордоном;

б) Є міжнародні інститути в господарських, валютних, торговельній сферах і області податкової політики, які роблять рентабельним у тривалій перспективі переміщення виробництва за кордон і пов’язані з ними операції фінансового характеру (наприклад, переведення прибутків) ;

в) Рівень розвитку міжнародної системи комунікацій забезпечує обмін товарів і координаційних дій між материнським і дочірнім компаніями;

г) Країни, куди надходять інвестиції, створюють інституціональні рамки, що забезпечують функціонування виробництва, і надають свої ринки для товарів цього виробництва.

Комплекс найгостріших глобальних проблем у нещодавньому минулому був пов’язаний з існуванням загрози ядерної війни між наддержавами, яка могла стати катастрофою для всього людства. Зараз такої загрози не існує, але фатальною загрозою існуванню системи міжнародних відносин залишається можливість тотального ядерного конфлікту, міжнародний тероризм. Запобігання ядерної війни було спільною проблемою для попередньої системи, воно залишається головним і для системи майбутньої.

Продовжує зростати гострота багатьох глобальних проблем. Нерівномірність розвитку Півдня і Півночі закладає характер конфліктності у систему, загрожує втратою нею динамічної стабільності. Ця конфліктна нерівномірність є особливо небезпечною в умовах набуття багатьма державами Півдня ядерного статусу.

Розв’язання глобальних проблем вимагає здійснення світовим співтовариством цілеспрямованої узгодженої політичної стратегії.

Таким чином, виокремимо кілька можливих сценаріїв майбутнього.

Перший передбачає американську гегемонію, хоча, як відомо, гегемонія – це позиція, яку дуже складно утримати.

Другий сценарій передбачає перехід монополярного світу в біполярний, виходячи з можливості появи у США глобально значущих конкурентів, перш за все Китаю або ЄС, чи формування передбачених чи несподіваних коаліцій.

Третій сценарій – це встановлення багатополярного світу. Відбувається складна взаємодія багатьох сил, світова історія буде являти собою поєднання мирних періодів та конфліктних ситуацій, конкуренцію за зони впливу.

Наступний сценарій передбачає паралельне існування кількох цивілізацій, які являтимуть собою самодостатні та самостійні центри світового розвитку.

Далі ставимо сценарій, який відстоює апокаліптичне бачення світу, міжнародні катаклізми, силове вирішення геополітичних, економічних, культурно-цивілізаційних протиріч.

Також можливо виділити такі сценарії:

«культурного імперіалізму» (передбачає глобальну гомогенізацію, тобто культурну уніфікацію, копіювання всіма країнами західного способу життя, розбудови уніполярного світу під егідою «світового уряду») ;

«периферійної корупції» (передбачає розпад західної цивілізації та створення «культурного смітника» на його окраїнах) ;

«мозаїчних культур» (передбачає виникнення світу захищених, замкнених, конкуруючих і ворогуючих культур) ;

«егалітарного світу» (передбачає створення світу «відкритих» країн «всезагального добробуту», активний культурний обмін між ними).

Інший підхід до виділення